Интервью с alisa — сторінка 6

расскажи какой нибудь забавный случай из жизни.

Любой.. может и детства, или из студенческой жизни...

alisa, дуже цікаве інтервью! Моє питаннячко, може вже було, не знаю..отже...
- Чи змогла б ти взяти до родини чужу дитину - усиновити, або стати опікуном. У якому випадку?
- яка ти у стресових ситуаціях?

Візуально alisa бачить себе такою, якою її відображає дзеркало.



В мене складне ставлення до усиновлення. Я абсолютно не проти цього явища і я не бачу в цьому нічого надзвичайного.
Всиновлювати дитину потрібно не тому, що шкода покинутих дітей чи для того щоб виконати якусь високу благочинну місію, а тому і тільки тому, що ти хочеш мати дитину, ростити її, виховувати, бути їй матір"ю. Прекрасно, коли людина може любити усиновлену дитину так само як свою. Але я думаю, що не зможу і це не той випадок коли можна перевірити - а раптом вийде.
Якби я не могла мати дітей, то, вірогідніше за все, ми б всиновили дитину чи навіть дітей. Але в нас є рідна, так що...

І звичайно, у випадку потреби, я б всиновила дитину родичів, це своя кров, це обов"язок родини.

з.і. на жаль я знаю дуже мало хороших прикладів усиновлення. Чи то гени, чи то люди просто не готові насправді на такий крок, чи то мені просто не щастило.


Спочатку я впадаю в коротку істерику, але я по життю дуже швидко приходжу до тями Так що завжди беру себе в руки.
Найгірше я себе почуваю в лікарні. Мене коли поклали вагітну в лікарню - я весь вечір в лікарні лежала і ревіла, мені себе було неймовірно шкода. Але з іншого боку, це могло бути пов"язне із вагітністю, бо зараз я взагалі не можу зрозуміти, чому тоді так реагувала.
Коли справа стосується малої, то в мене панічні стани припинились досить швидко, мабуть після першого ГРЗ в 2 міс. Врешті-решт, їй потрібна допомога, а мама в паніці - це тільки зайві проблеми.

Я вважаю, що в стресовій ситуації емоціям треба дати вихід, а потім вже щось робити. Коли людина переживає стрес глибоко в собі, це до добра не доведе.

Оригинально)На нет и суда нет)

Расскажи о своих любимых авторах, книгах, фильмах.
Не в общем, а вот "самое-самое". То, что можешь перечитывать, пересматривать.
А еще о тех книгах и фильмах, которые стоило прочитать, но к которым возвращаться почему-то не хочется.

Якщо говорити про авторів-прозаїків, то я люблю фантастів-класиків: Азімов, Лем, Бредбері, По, Верн. "Марсіанські хроніки" я читала, мабуть, разів двадцять. Я взагалі люблю це ставлення до майбутнього в класичній фантастиці, цю віру в людство, це передчуття швидких і великих змін. В дитинстві кілька разів перечитувала "Двадцять тисяч л"є під водою". Багато разів читала "Планету людей".

Улюблений поет - Симоненко. Чоловік колись навіть дарував мені збірку його віршів і саме його вірші я читала малій замість колискової. В мене два найулюбленіші його вірші: "Є в коханні і будні, і свята" та "Якби тобі бажав я сліз і муки... ". Але в цілому я до поезії доволі байдужа.

Багато разів я передивлялась "Термінатор-2", класичну трилогію "Зоряних війн", "Втеча із Шоушенка", "Володар кілець" класичного "Індіану Джонса". В цілому в кіно я теж люблю переважно фантастику. Із останнього мене просто вразили "Kick-Ass" та "Watchmen", які в прокаті йшли під абсолютно незрозумілими назвами.

Перечитати багато що варто, наприклад, ту ж класику, щоб скласти нове власне враження, але не знаходжу часу, мабуть тому, що просто не хочу.

Девушки я запуталась, читаю все ответы как от Олены, и только одно слово - ДЕТИ - вернуло меня в действительность, тут еще и Жменька отвечает, пошла перечитывать