Как научить ребенка делать домашнее задание самостоятельно? — сторінка 4

давайте взагалі не будемо нічого обговорювати! навіщо форуми, якщо всі діти різні, і чужих виховувати просто. навіщо ці чужі поради?
своїх важко виховувати, тому що важко (а точніше неможливо) на них дивитись тверезим холодним поглядом. іноді треба почути іншу думку навіть не тому, що вона вірна, а щоб замислитись над тим, що сам можеш помилятись.

Хтось тут виховує чужих дітей?
Чи теми щодо обміну досвідом з питання виховання дітей взагалі створювати не потрібно?
Чи не існує взагалі загальних рекомендацій, дійових методів виховання тощо, а на кожній окремій дитині треба все з нуля починати? Діти різні, але й не настільки, щоб аж прямо-таки нічого спільного в них не було. Кожна мама вибере для своєї дитини те, що вважатиме найкраще, але для цього вона як мінімум повинна отримати матеріал для вибору, а не винаходити велосипед на рівному місці. Якби мені хтось ще у рік-два моєї дитини сказав, що привчати до порядку треба ще у тому віці починати, я б не мучилась потім до десяти років з тим порядком, і не було б того перевиховання з купою нервів та сил. Благо, привчити вдалося, але навіщо те робити було в десять років так складно, якщо можна було зробити починаючи з року-двох набагато легше?

Большое спасибо за ответы)))))
Поняла, что нужно понемногу давать ребенку больше самостоятельности. Пусть отвечает сам за свои несделаные задания. Дело в том, что я сейчас понимаю, что во многом сама виновата, но и в чем-то сказываются особенности характера ребенка даного им от рождения.
Хотя мой сын во многом самостоятельней многих своих одноклассников. Со второго класса сам ходит в школу и обратно, а также в спортивную секцию и музыкалку (причем спорт - это моя инициативива, а в музыкальную школу он меня уговорил записать). Смотрит за младшим братом, если попрошу- приготовит ему кашу на молоке и покормит. Если, извините, малыш наделает в штаны, и помоет его и переоденет.
Поэтому не все так запущено.
Думаю есть тут еще один момент. Я сама в школе была отличницей. И мне кажется, если мой ребенок будет получать плохие оценки - то я плохая мама, и на меня будут все тыкать пальцем - вот идет мамаша, у которой сын двоешник. Хотя моя мама никогда не интересовалась моей учебой. Разве что в конце года подписывала табель. И нехватку родительского внимания я реализовывала в школе - у меня списывали домашку одноклассники, хвалили учителя. Я все это сознаю, но все равно не могу дать ребенку самостоятельно совершать ошибки, все время подстраховываю его. И это вылазит боком. Была даже ситуация. Сын сделал глупую ошибку в математике и получил за это 8-ку. Приходит домой и говорит - "Мама, ты плохо мне проверила домашку, и из-за тебя я получил восьмерку!"
Сегодня, когда мой сын вернется со школы я не буду вмешиваться в процесс выполнения домашки. О результатах эксперимента - напишу. Может что-то и получится)))