Делёжка на площадке — сторінка 4

По першому пункту я з вами згодна- забирати свою іграшку у будь-який спосіб дійсно це зайве, краще до того просто не доводити. Отже коли дитина пояснила іншій, що на цей момент вона не хоче віддавати свою іграшку, або ділитися, підтримати свого дитя. А от про те, що ви б сказали своїй дочці, що дитина жадібна, увели б її і вам байдуже, що про це думає його матуся, то про навішування на дітей різноманітних ярликів я вже висловлювалась раніше. Чи не приходило вам в голову, що дитина може себе ДУЖЕ некомфортно почувати після отаких ваших слів? Ви говорите, що і вас так навчили в дитинстві ділитися. Дорослому дійсно дуже легко бути "нежадібним", бо доросла людина може красивенько з таких ситуацій виходити, коли не хочеться давати свої речі, бо це вже досвід, якого діти ще не мають. Та мене в вашему пості обурило саме бажання впливати на свідомість і позицію іншої дитини, не вашої. А вашу дійсно можете вчити тому, що вважаєте за потрібне.

Если подходит хозяин игрушки, то тогда вопросов нет, но мы обычно гуляем большой компанией, так что есть где развернуться с игрушками)

в нас так теж було. ходили мінялись разом. я думала, що це наавчить її мінятись самостійно, а вийшло навпаки: тепер вона кличе дорослого, щоб уникнути ситуації, коли інша дитина не хоче мінятись. ну тобто "зробіть щось, придумайте, на що вона поміняється". перестали ходити, вона зрозуміла іншу "фішку": можна жалітись перед батьками іншої дитини, щоб вони вмовили свою помінятьись, тому що "дивись, як дівчинка засмутилась! поділись з нею іграшкою!" тобто маніпулює і дорослими, і дітьми.

дитина може не погодитись мінятись. ну от не хоче! має право! а наша "психолог" зрозуміла, як це вирішити - звернутись до батьків дитини! або ніби до мене, але голосно і жалісно, щоб інші побачили. вона та ще артистка! я недавно вже швидку збиралась викликати, як вона жалілась, що животик болить! йде, рптом зупиняється, присідає, хниче. аж доки знайма не сказала, що вона починає посміхатись якось хитренько, коли я відвертаюсь. виявилось, що їй просто хотілось, щоб я її на ручках або на візочку до дому доставила. і прямо ж цього не говорить! чекає, пока я сама запропоную! от як з нею бути?! ))

я теж намагаюсь це пояснювати, але здається, вона мої слова не сприймає ((( це взагалі переростається чи як? бо мені дуже важко з такими закидонами.... помітила, що на гумор вона більш-меньш адекватно реагує. наприклад, починаю її передражнювати підкреслено так театрально - спочатку ніби ображається, а потім починає сміятись, але це теж не завжди працює.

через тиждень 4 роки буде. наявність інтелекту, звісно, приємна річ ))) аби на користь))) згадала як вчора на майданчика почала канючить "хочу машинку, хочу машинку, хочу машинку", якось сама собою згадалась гра "купи слона" - почали їй відповідати на все "а ти купи собі слоника!" спочаку не зрозуміла, здивувалась. потім роздратовуватись почала, дуже кумедно показувала пусті ручки, пяснюючи, що в неї ж грошей нема! потім, здається, зрозуміла. пішла від нас)) ніби ображена, але мені здалось, що зрозуміла натяк.

буде вдосконалюватись))

тобто буде вигадувати нові стратегії проти нас?)))))

а були сумніви?)))

Elza1988 , для дитини її іграшка має таку ж цінність, як мобільний для дорослого. а мобільний для дорослого, до речі, теж часто просто іграшка)) і до речі, зі мною неодноразово ділились мобільников геть незнайомі дорослі люди, коли мені треба було терміново подзвонити, а свого не було. немає ніякої різниці.

чи ви ніколи не замислювались над тим, що для дитини її іграшка така ж цінна , як і для вас ваш ваш телефон, прикраси, тощо? в чому різниця?