Полезная и вредная помощь детям-сиротам — сторінка 10

Тому і спитала, що невже, якщо я дам подарунок раз в рік на день народження анонімно і все на цьому, то буду егоїстичною тіткою.

Ну знаете поделиться своим положительным опытом, собственно, как и попросить поделиться своим положительным опытом можно по-разному. Можно по-человечески и с уважением к собеседнику, а можно и так, как в этой теме.Так кто кому что должен? Тут по-моему, только Ежу должны были с первого намека, а лучше вообще еще до намека рассказать о своих действиях.Я так понимаю, у Ежа есть опыт, есть знания. Поделись нормально с людьми (реверансов и облизываний никто не требует), заинтересуй других поделиться опытом. И все. Какие проблемы? И не надо это го....-ср..ч разводить.То что сейчас поднялась это тема, это не повод для гордости, что обратили на нее внимание. Это просто Еж в очередной раз обратила внимание на себя. А тема превратилась в черти-что.

ну вот jozh как раз дала несколько советов, ссылки интересные дала.....

давайте дальше уже двигаться по теме, а не манеры друг дружки  обсуждать. на случай плохих манер есть кнопка "жалоба" миру мир

Это вы мне пишите, как человеку, исписавшему 9 страниц темы неизвестно чем?  И два сообщения с полезными ссылками теперь сложно отыскать будет, снова таки от желания помочь детям.

Ні. За те, що вона Людина, хай і ще маленька. Чи Ви людей за замовченням не поважаєте?

уважение простите нужно заслужить, или я по умолчанию должна уважать туже мать которая этого ребенка бросила,?

Прийомна дитина (яка, власне, і була ініціатором катання, а рідна дитина ще занадто мала, щоб мати можливість зупиняти інших в подібних ситуаціях, зате виявилась достатньо дорослою, щоб зробити деякі дії, які фактично теж допомогли врятувати прийомну, бо інакше та встигла б далеко поплисти задовго до того, як їх почули ті люди) до того була в притулку, де до неї відносилися як до нещасної сироти та дарували цукерки. Замість того, щоб хоч трохи спробувати увійти в її особистий світ та зрозуміти, що там у тому світі робиться. І як це страшно.
А за неповний місяць вдома наслідки такої "допомоги" не виправити. Так що побережіть Ваші звинувачення для тих, хто доводить дітей до такого стану, що вони готові йти топитися, аби лише не жити.

І мені, чесно кажучи, все одно, що про мене думають люди, які, бачте-но, не готові навіть приділяти постійну увагу дитині на рівні шефства (не до Вас особисто, тут вистачає і без Вас таких), не говорячи вже про щось більше, зате радісно чіпляються до слів, готові пнути при першій можливості, зате при цьому вважають себе великими добродійниками, і дуже ображаються на будь-які зауваження чи запитання без купи реверансів та поклонів.
Знаєте, дітям від того не легше.

Дякую. Прийняла до уваги.

Та є таке... Не те щоб я це спеціально робила (просто не вмію писати так, щоб одночасно нікого прямо-таки не образити, і при цьому зачепити щось у душах людей... і не впевнена, чи це можливо взагалі...), але виходить так, що якщо писати прилизано і з реверансами, то ніхто й уваги не зверне. А якщо так чи інакше зачепити, то є хоч якийсь шанс, що хоч один з тисячі задумається. А мені це важливіше, ніж свій власний позитивний образ у очах форумчанок.

Я сама на початку цього шляху, тож навряд чи зможу дуже детально розписати, але дещо вже знаю.
Головну помилку, які роблять хіба не всі, я вже описувала - це якщо відносини перетворюються фактично у спонсорство. Є навіть спеціальні обмеження: не дарувати подарунки дорожче 200-250 гривень, не дарувати дуже часто, не обмежуватися лише "цяцьками" (тобто краще подарувати пресловуті шкарпетки, ніж ляльку).
Ще помилки - не перетворювати відносини на постійне свято. Тобто якщо шефство включає в себе очні зустрічі (бо буває й просто віддалене листування), то не треба під час кожної зустрічі вести дитину у зоопарк, на концерт, влаштовувати банкети і таке інше. Краще спокійно поговорити, в тому числі про якісь проблеми у дитини, якщо її щось тривожить, щось порадити, навчити, тобто щоб ці зустрічі були більше схожі на спокійні домашні відносини, буденні, але при цьому приємні та теплі.

Як виглядає в цілому - може бути по-різному. Єдина обов'язкова умова - постійність відносин, їх стабільність. Тобто якщо це обмежується лише листуванням раз на місяць, то це повинні бути постійні щомісячні листи, а не так, що потім передумала чи забула. Тому краще наперед реально оцінити свої сили та можливості у далекій перспективі, причому не тільки до 18 років, а можливо, й після того. Краще зробити менше, але надійно.
Звісно, у житті буває всяке, форс-мажори ніхто не відміняв, та й життєві зміни можуть включати в себе таке, що унеможливить подальше спілкування - але тоді треба коректно завершити свої відносити з підшефним, пояснити, що трапилось, щоб дитина не відчувала, що її покинули, та ще й просто так, без жодного слова.

А дитина в чому винна, що Ви їй теж відмовляєте у праві поваги до неї?

А які проблеми з цим? Таня Beretta запитала відкрито у якійсь темі - я їй публічно і відповіла, інші питали через приватні повідомлення (це їхнє право) - їм так само відповідала приватно.

Читала тему. Думала отписываться  не буду, но Ваши посты, извините, не в какие ворота Я не великий благодетель - я обычный человек и хочу подарить ребенку (небезимянному) праздник, потому что знаю как дети радуются праздникам и подаркам. Я не еду пиариться, фотографироваться, а передаю подарок организатору, потому что хочу, чтоб дети не выростали циниками, а верили в чудо, во взаимопомощь. Детсво - пора чудес и не важно где ребенок живет: в семье или в интернате, он имеет право на детство!