Как узнают, какие дети нуждаются в шефах? Что делать, если с ребенком не получается установить личный контакт?
Шефство та переписка з дітьми, які залишились без батьківської опіки — сторінка 2
jozh · VIP10 480 переглядів57 відповідей
· змінено
Посилання на повідомлення #615090Якщо брати загальну процедуру: треба, щоб хтось (один або декілька людей) був куратором конкретного закладу. Звісно, що все це відбувається не просто за згодою директора закладу, а при його деякій підтримці. Бо елементарно отримувати пошту комусь там доведеться, а отже, це накладає на персонал закладу деякі додаткові навантаження.
Ну і відповідно куратор тримає постійний зв'язок з директором, отримує інформацію про нових дітей, також провадить деяку роботу, щоб діти захотіли листуватися, мати шефа, ну і він координує пошук шефів, їх діяльність і т.д. Знову ж таки очевидно, що без бажання дітей це теж не відбудеться. І старші діти далеко не завжди готові до шефства чи дружби по переписці - чи то соромляться, чи то дуже закриті, чи то ще якісь причини можуть бути, що завгодно. Але, як правило, складніше це "розкрутити" на початку, а далі спрацьовує елементарне - діти бачать, що у інших дітей є шефи, як вони спілкуються, і теж починають хотіти.
Бути куратором - то дійсно непроста робота, і особисто я на сьогоднішній день на таке точно не здатна, і я це прекрасно усвідомлюю.
Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день в Україні лише три заклади, які вже підтримують шефство. Якщо хтось матиме інформацію про ще й інші, буду дуже вдячна!
Два з них у Полтавській області, і один в Миколаївській - це Радсадівський СРЦ. Щодо них краще спілкуватися безпосередньо з тими людьми, які це організовують, на ось цих сайтах: , , . Сайти три різні, але фактично люди ті ж самі, ну так якось склалося, що інформація на три сайти "розповзлася". У Радсаді на сьогодні начебто є двоє чи троє діток, яким потрібні шефи, але актуальність цієї інформації краще уточнювати безпосередньо у куратора.
Щодо особистого контакту... Не знаю відповіді, чесно. Мабуть, відступати відразу все-таки небажано, але якщо аж геть ніяк, то залишати спілкування на такому відносно далекому рівні. Про варіанти розриву спілкування з цієї причини не чула, мабуть, це все-таки малоймовірно. В будь-якому випадку треба усвідомлювати, що встановити контакт може бути дійсно дуже нелегко, особливо якщо дитина вже старша і має негативний досвід спілкування у минулому житті.
Ну і відповідно куратор тримає постійний зв'язок з директором, отримує інформацію про нових дітей, також провадить деяку роботу, щоб діти захотіли листуватися, мати шефа, ну і він координує пошук шефів, їх діяльність і т.д. Знову ж таки очевидно, що без бажання дітей це теж не відбудеться. І старші діти далеко не завжди готові до шефства чи дружби по переписці - чи то соромляться, чи то дуже закриті, чи то ще якісь причини можуть бути, що завгодно. Але, як правило, складніше це "розкрутити" на початку, а далі спрацьовує елементарне - діти бачать, що у інших дітей є шефи, як вони спілкуються, і теж починають хотіти.
Бути куратором - то дійсно непроста робота, і особисто я на сьогоднішній день на таке точно не здатна, і я це прекрасно усвідомлюю.
Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день в Україні лише три заклади, які вже підтримують шефство. Якщо хтось матиме інформацію про ще й інші, буду дуже вдячна!
Два з них у Полтавській області, і один в Миколаївській - це Радсадівський СРЦ. Щодо них краще спілкуватися безпосередньо з тими людьми, які це організовують, на ось цих сайтах: , , . Сайти три різні, але фактично люди ті ж самі, ну так якось склалося, що інформація на три сайти "розповзлася". У Радсаді на сьогодні начебто є двоє чи троє діток, яким потрібні шефи, але актуальність цієї інформації краще уточнювати безпосередньо у куратора.
Щодо особистого контакту... Не знаю відповіді, чесно. Мабуть, відступати відразу все-таки небажано, але якщо аж геть ніяк, то залишати спілкування на такому відносно далекому рівні. Про варіанти розриву спілкування з цієї причини не чула, мабуть, це все-таки малоймовірно. В будь-якому випадку треба усвідомлювати, що встановити контакт може бути дійсно дуже нелегко, особливо якщо дитина вже старша і має негативний досвід спілкування у минулому житті.
Дело в том, что вот так заочно стать шефом для какого-то неизвестного ребенка - большой риск и ответственность. Не зная, что это за ребенок, потом может попросту не получиться наладить контакт. По мне гораздо удобнее процедура, которую описала Дина - когда человек ездит на волонтерские мероприятия и, возможно, встречает ребенка, с которым устанавливается связь и в дальнейшем желание стать его другом.
· змінено
Посилання на повідомлення #615094Воно зручніше для дорослих, але не факт, що краще для дітей. Я не знаю ідеального рішення. Але схожі проблеми виникають і у процедурах всиновлення, і там так саме люди піднімають питання: а чи не краще, щоб ми поїхали подивилися на всіх діток, та й вибрали. Але питання ці виникають, а процедура залишається саме такою, як є. Бо в першу чергу треба думати про почуття дитини, а вже потім про зручності дорослих.
Наташа, вы думаете, что ребенку будет лучше, если с ней общается человек через силу? Если интересуется лишь для галочки, а, выходя из интерната, вздыхает с облегчением и забывает о чем говорили? Невозможно заставить себя кого-то полюбить. Равно как и этот взрослый может быть неприятен ребенку.
Я думаю, якщо є невпевненість, краще починати з малого (до більшого
завжди потім можна буде перейти, якщо буде бажання). Тобто не зразу
кидатися у шефство, та ще й маленької дитини, а взяти, наприклад, просто
листування з 16-17-річним, тобто у найгіршому випадку кілька років раз
на місяць листи писати. Тим паче, попередня інформація дається (фото,
опис характеру, інтересів тощо; інколи для нових дітей не встигають
зібрати це, ну так не спішити у таких випадках), так що приблизно
оцінити, наскільки можлива симпатія, можна, думаю.
Чесно, я сумніваюсь, що за таких умов буде аж настільки взаємна психологічна несумісність, щоб на далекому рівні спілкування було противно. Ну і якщо це все аж настільки невдало вийде, то можна буде, думаю, вирішити коректно, тобто завершити власне спілкування та передати іншому шефові. Передачі такі бувають, читала про них, правда, в основному через те, що шеф пропадає у невідомому напрямку без попередження. І ось це якраз дуже негарно, такого робити не можна.
Чесно, я сумніваюсь, що за таких умов буде аж настільки взаємна психологічна несумісність, щоб на далекому рівні спілкування було противно. Ну і якщо це все аж настільки невдало вийде, то можна буде, думаю, вирішити коректно, тобто завершити власне спілкування та передати іншому шефові. Передачі такі бувають, читала про них, правда, в основному через те, що шеф пропадає у невідомому напрямку без попередження. І ось це якраз дуже негарно, такого робити не можна.
· змінено
Посилання на повідомлення #615098Уточню - листування йде звичайними листами. Паперовими, у конвертиках. 
І, до речі, у конвертик треба вкладати ще й конверт зі своєю зворотньою адресою, бо у дітей з держзакладів рідко коли є можливість самостійно купити конверти.
Звісно, ніхто не буде руки викручувати та забороняти електронну пошту, але просто, як Ви це уявляєте технічно?
І, до речі, у конвертик треба вкладати ще й конверт зі своєю зворотньою адресою, бо у дітей з держзакладів рідко коли є можливість самостійно купити конверти.Звісно, ніхто не буде руки викручувати та забороняти електронну пошту, але просто, як Ви це уявляєте технічно?
я тоже об этом думала. с одной стороны действительно страшно, а вдруг вот не понравились друг другу и все тут. а с другой....вот у меня старшая доча похожа на меня характером, мне легко ее понимать, а младшая совсем другая. и общий язык мне с ней трудно находить. но ведь нахожу же (ттт, пока по крайней мере
). да, нелегко и не сразу, но все равно нахожу. конечно, с неродным ребенком (не люблю так говорить, но все же) нет такого всплеска послеродовых гормонов, но любовь (или хотя бы просто привязанность) не только на них держатся.
меня первый шаг больше всего пугает. мне он и со взрослыми людьми тяжело дается, а с детьми...
а еще ведь рядом другие дети, с которыми тоже пересекаться придется, но как-то держать дистанцию, чтоб не обнадеживать напрасно
· змінено
Посилання на повідомлення #615113Щодо любові. Є таке спостереження, що любов до дитини (та й не тільки до дитини) з'являється після того, як турбуєшся про неї, вкладаєш частинку своєї душі. Гормони-гормонами, але багато жінок стверджують, що любов до дитини з'явилась не моментально після пологів, а лише через деякий час після того. І це як результат саме турботи про дитину, а не просто так.
Не те щоб гарантія, звісно, у всіх по-різному. Але це все-таки дає надію на позитивний наслідок наших зусиль.
Не те щоб гарантія, звісно, у всіх по-різному. Але це все-таки дає надію на позитивний наслідок наших зусиль.
Маю точно такі самі страхи. 
Але мені зараз вже легше, бо маю досвід всиновлення, і відповідно досвід тих самих перших контактів, не обнадіювання дарма, і так далі. Правда, не знаю, чи можна переносити той досвід на ситуацію з шефством, чи тут нічого спільного. 
Але мені зараз вже легше, бо маю досвід всиновлення, і відповідно досвід тих самих перших контактів, не обнадіювання дарма, і так далі. Правда, не знаю, чи можна переносити той досвід на ситуацію з шефством, чи тут нічого спільного. 
Дикий Еж написала интернАту, а не інтернЕту))) А я як раз хотіла спитати - доходять до дітей звичайні листи паперові в конвертиках? Напевне, ми вже розучилися писати, відсилати та отримувати такі листи, тому трохи дивно. І ідея вкладати зворотній - дійсно ідея, я і не подумала((((
Може вискажу побоювання багатьох, може, тільки свої - бояться люди занадто великої прив"язаності від дитини у відповідь, на яку не готові відповісти в повній мірі, а відмовити вже не мають права
Може вискажу побоювання багатьох, може, тільки свої - бояться люди занадто великої прив"язаності від дитини у відповідь, на яку не готові відповісти в повній мірі, а відмовити вже не мають права
Упс, точно, інтернАту. Зовсім вже заінтернЕтилась.
Листи нормально доходять, посилки теж. Хоча проблеми інколи бувають, тому куратори постійно уточнюють з директором, які листи/посилки прийшли, і пишуть на форумі список. Ну, щоб шефи знали, що дитина все отримала.
Мої лист та посилка прийшли буквально за три дні, а так може бути до двох тижнів, якщо здалеку. Лист я просто вкинула в поштову скриньку, а посилку відправляла на пошті. Відповіді, правда, ще не отримала жодної, та я й не надіялася на це так швидко.
Листи нормально доходять, посилки теж. Хоча проблеми інколи бувають, тому куратори постійно уточнюють з директором, які листи/посилки прийшли, і пишуть на форумі список. Ну, щоб шефи знали, що дитина все отримала.
Мої лист та посилка прийшли буквально за три дні, а так може бути до двох тижнів, якщо здалеку. Лист я просто вкинула в поштову скриньку, а посилку відправляла на пошті. Відповіді, правда, ще не отримала жодної, та я й не надіялася на це так швидко.
· змінено
Посилання на повідомлення #615152Побоювання правильне, і це говорить лише про те, що людина дійсно підходить до справи серйозно. 
Але, повторюсь, частіше проблема аж геть навпаки - "розтормошити" дитину хоч на якісь зустрічні дії.
А також ще одна проблема - стримувати дитину, якщо вона пробує перевести спілкування у такі собі маніпуляції з метою отримати від шефа побільше благ, в першу чергу матеріальних. Не всі, і не завжди, але знати про таку ймовірність треба, бо, на жаль, інтернатна система (система як така, а не окремі люди в ній) виховує іменно такий підхід у дітей.
Маніпулятивний підхід може включати в себе і таку підвищену емоційність при зустрічі, і заглядання у очі шефові, і підлизування, і називання "мамою", і плач при розставанні, і так далі - тобто практично вся та сама поведінка, що й при щирих близьких відносинах. Але при цьому це все буде наносне, поверхневе. І я не маю простої відповіді, як відрізнити одне від іншого. Хіба що, для цього треба перш за все бути чесним як самим перед собою, так і перед дитиною.
Щодо "відмовити вже не мають права" - якщо нічого не обіцяли, то мають право відмовити. Тільки зробити це треба коректно, звісно. Як саме - то вже виходячи з конкретної ситуації, але знову ж таки, чесність у відносинах - найкращий порадник. Наприклад, якщо дитина почне просити, щоб її забрали назавжди, а ви це не можете з таких-то причин, то так і пояснити.
Та мені здається, тут вже ми заберемося в загально-психологічні дебрі відносин як таких - дружніх, сусідських, загальнолюдських, так що тут вже кожен буде вирішувати виходячи з власного світогляду, принципів і так далі, спільних правил тут, мабуть, і не буде.
Але, повторюсь, частіше проблема аж геть навпаки - "розтормошити" дитину хоч на якісь зустрічні дії.
А також ще одна проблема - стримувати дитину, якщо вона пробує перевести спілкування у такі собі маніпуляції з метою отримати від шефа побільше благ, в першу чергу матеріальних. Не всі, і не завжди, але знати про таку ймовірність треба, бо, на жаль, інтернатна система (система як така, а не окремі люди в ній) виховує іменно такий підхід у дітей.
Маніпулятивний підхід може включати в себе і таку підвищену емоційність при зустрічі, і заглядання у очі шефові, і підлизування, і називання "мамою", і плач при розставанні, і так далі - тобто практично вся та сама поведінка, що й при щирих близьких відносинах. Але при цьому це все буде наносне, поверхневе. І я не маю простої відповіді, як відрізнити одне від іншого. Хіба що, для цього треба перш за все бути чесним як самим перед собою, так і перед дитиною.Щодо "відмовити вже не мають права" - якщо нічого не обіцяли, то мають право відмовити. Тільки зробити це треба коректно, звісно. Як саме - то вже виходячи з конкретної ситуації, але знову ж таки, чесність у відносинах - найкращий порадник. Наприклад, якщо дитина почне просити, щоб її забрали назавжди, а ви це не можете з таких-то причин, то так і пояснити.
Та мені здається, тут вже ми заберемося в загально-психологічні дебрі відносин як таких - дружніх, сусідських, загальнолюдських, так що тут вже кожен буде вирішувати виходячи з власного світогляду, принципів і так далі, спільних правил тут, мабуть, і не буде.
Поддерживаю вопрос.
Я считаю, что Дина и девочки делают большую работу - они дарят детям РАДОСТЬ!! Хоть капельку счастливого детства. А вот даже при всем моём жизненном оптимизме - мне мало верится, что планы помочь детям во взрослой жизни или те же ПЛАНЫ на посещения раз в месяц , а то и реже -принесут им бОльшую радость. Они дети сегодня -и хотят рисовать, получать подарки сегодня. А глобально смотреть в будущее можно по разному - но, часто это так и остается нереализованными планами.
Пока кто-то стороит планы и смотрит на проблему под разными акцентами - кто-то уже делает свою работу и приносит детям счастье. Пусть и не кричит о их глобальных результатах.
Дівчата, давайте дійсно з порівняльним аналізом в сусідню тему
А дитина 5-6 років, ще й, як я зрозуміла, з неблагополучної сім"ї, зможе прочитати і відповісти?
Так і пояснити - не хочу собі проблем?
Дуже в цьому сумніваюсь. Я роблю ставку на особисті зустрічі, а листування - то швидше як додаткова підтримка. Маю надію, що хоч одного малюночка з каракулів якогось все-таки отримаю.
А це дійсно Ваша основна причина?
З таким настроєм люди рідко коли взагалі влізають у добродійність. Бо будь-яка добродійність, навіть найлегша та найпростіша, це все-таки створення собі додаткових складнощів у житті, не розраховуючи на якісь бонуси від того, крім, можливо, позитивних емоцій та усвідомлення того, що твої зусилля роблять світ та чиєсь життя хоч трошки кращим.
Тому, я думаю, якщо добренько в собі покопатись, то виявиться, що причини інші, і може бути не одна. Страх не справитися, неготовність моральна або фізична (відсутність умов житлових тощо), не настільки близькі відносини (щоб впускати по суті чужу людину в своє життя), звичний образ життя, який не дозволяє включити туди дитину, і так далі. І я б не сказала, що ці всі причини якісь нехороші чи там варті засудження - це якраз нормально. Найважче, мабуть, це підібрати слова так, щоб не ранити дитину.
Але тут маємо деяку аналогію, хоча й не у всьому повну. Ми так чи інакше знайомимося з людьми, створюємо якісь відносини, дружимо, в тому числі і з представниками протилежної статі. І не так вже й рідко буває, що хтось зізнається нам у коханні, робить нам пропозицію вийти за нього заміж, а ти не готова до цього, бо не відчуваєш подібного почуття.
Допустімо, ми розглядаємо варіанти, що сама незаміжня, тобто зовнішніх обмежень немає. І що? Виходити заміж, щоб не образити? Чи через ймовірність таких ситуацій взагалі ні з ким не знайомитись та не дружити, а то раптом таке станеться, і ти ні за що образиш хорошу людину? Ні, звичайно. Правильним виходом буде іменно постаратись пояснити, і при цьому не втратити друга. Правда, ніхто не каже, що це легко, і часто-густо після такого і дружба може зіпсуватись. А у випадку з дитиною ще складніше, бо дитяча психіка більш ранима, а у дітей з дитбудинків то й взагалі. Але ж хіба це аргумент на користь того, щоб взагалі не дружити, не спілкуватися?
З таким настроєм люди рідко коли взагалі влізають у добродійність.
Бо будь-яка добродійність, навіть найлегша та найпростіша, це все-таки створення собі додаткових складнощів у житті, не розраховуючи на якісь бонуси від того, крім, можливо, позитивних емоцій та усвідомлення того, що твої зусилля роблять світ та чиєсь життя хоч трошки кращим.Тому, я думаю, якщо добренько в собі покопатись, то виявиться, що причини інші, і може бути не одна. Страх не справитися, неготовність моральна або фізична (відсутність умов житлових тощо), не настільки близькі відносини (щоб впускати по суті чужу людину в своє життя), звичний образ життя, який не дозволяє включити туди дитину, і так далі. І я б не сказала, що ці всі причини якісь нехороші чи там варті засудження - це якраз нормально. Найважче, мабуть, це підібрати слова так, щоб не ранити дитину.
Але тут маємо деяку аналогію, хоча й не у всьому повну. Ми так чи інакше знайомимося з людьми, створюємо якісь відносини, дружимо, в тому числі і з представниками протилежної статі. І не так вже й рідко буває, що хтось зізнається нам у коханні, робить нам пропозицію вийти за нього заміж, а ти не готова до цього, бо не відчуваєш подібного почуття.
Допустімо, ми розглядаємо варіанти, що сама незаміжня, тобто зовнішніх обмежень немає. І що? Виходити заміж, щоб не образити? Чи через ймовірність таких ситуацій взагалі ні з ким не знайомитись та не дружити, а то раптом таке станеться, і ти ні за що образиш хорошу людину? Ні, звичайно. Правильним виходом буде іменно постаратись пояснити, і при цьому не втратити друга. Правда, ніхто не каже, що це легко, і часто-густо після такого і дружба може зіпсуватись. А у випадку з дитиною ще складніше, бо дитяча психіка більш ранима, а у дітей з дитбудинків то й взагалі. Але ж хіба це аргумент на користь того, щоб взагалі не дружити, не спілкуватися?· змінено
Посилання на повідомлення #615253Так отож. Можна, звичайно, підібрати красиві і правильні слова про житло та звички, але суть від цього не зміниться - людина не хоче собі проблем, більших, ніж ті, на які згодна. І боїться перспектив зближення. Вважайте мене занадто циніком.
Мені хочеться іншу аналогію провести - шеф як лікар. Хоче допомогти, але дозує цю допомогу, бо без рожевості розуміє, що всім не допоможе, а вдома чекає рідна сім"я.
Мені хочеться іншу аналогію провести - шеф як лікар. Хоче допомогти, але дозує цю допомогу, бо без рожевості розуміє, що всім не допоможе, а вдома чекає рідна сім"я.
Ваша відповідь
Увійдіть, щоб відповістиГостьових повідомлень на форумі немає — реєстрація займає хвилину.