Дневник мамы первоклассника — сторінка 14

І знову здрасьтє
Робота вчительки - навчити, якщо вона не робитиме зауважень, не виправлятиме, то ви не будете знати, що саме зробили не так, і не навчитесь робити вірно. Вона робить зауваження і виправляє вголос, бо не ти одна написала не так, не ти одна щось пропустила, просто в тебе в першої вона це помітила і сказала для всіх, щоб не повторювати десять разів пошепки кожному на вушко. Так і буде, вони в когось щось виправить вголос, ти в себе таку ж неточність побачиш і виправиш сама - час не згаяли і у всх все зроблено вірно.

Аля, а подскажи, пожалуйста, как помочь этому тепличному цветочку выжить в условиях далеких от парниковых - желательно так, чтобы она не опускалась на уровень драк, толкотни и обзываний, но и не была девочкой для битья?

Спасибо Сашенька, бум работать в этом направлении

Тут дуже багато залежить від середовища і вчительки. Може статися так, що і не треба буде нічого робити, бо вчитель одразу поставить їм рамки прийнятної поведінки, привчить до правил співіснування у товаристві - в нас така вчителька зараз, я її готова на руках за це носити А може бути таке, що колектив буде формуватися сам по собі, і тут вже має значення, хто буде грати перші ролі. Так в нас було в попередньому класі, з я кого я Сашка перевела ще минулоріч. Там пояснювала Сані, що люди різні, кожен сам собі обирає правила, за якими існувати, навколо нього тоді такі ж і об'єднуються. Хочеш більше бійок і агресії навколо себе у житті - бійся сам, хочеш розуміння, спілкування і поваги - намагайся зрозуміти тих, хто поруч, пояснити свої дії, якщо починається конфлікт, поважай себе і оточуючих, але і бійок це не виключає бо є ті, які поки в носа не отримають, вуха і очі не розкриють - це вже вдало привчені до мови сили.
Давай кокрєтнЄє, що саме хвилює? Які прояви тепличності? Бо інакше - це цілий пласт філософії можна піднімати

Я писала выше - мой ребенок очень удивляется, что его могут толкнуть так чтобы он упал на пол - просто так, ради развлечения. Она с таким еще не сталкивалась. С ней всегда рядом была я (чтобы вовремя подстраховать и вмешаться), во дворе на площадке я часто ставила на место тех, кто переходил допустимые границы в играх (в том числе и своих детей), а тут меня рядом нет - вся надежда на опыт учителя, а ей бедной не сладко, столько мальчишек в классе, и многие даже 3-х минут спокойно высидеть не могут (возможно маленькие еще просто).

А что делать, когда приходишь и видишь, что "самостоятельный" ребенок выписал загогулины, совершенно не заботясь, чтобы у них была прямая спина и стройная фигура, а нарисовал какие-то крендели? И самое главное и плохое - этот навык уже закрепился многократным повторением! Потом очень трудно переделывать и переучивать, а можно было обратить на это внимание еще в начале строки! А у нас еще часто было, что оставляю работать, а он все это время дурака валяет. Или сделает, но совсем не так, как нужно было!
Мне кажется, как раз в первое время родительское присутствие нужно, чтобы научить первоклашку учиться, привить навыки, а потом уже постепенно отправлять в самостоятельное плавание. Они всего этого еще не умеют.

Дивимось навкруги - хтось поламав он той парканчик, хтось написав дрянь на чомусь, хтось пре без черги. Так, какого навкруги багато, люди бувають дуже дивними, краще це просто визнати як факт, іж воювати з вітряками.
Отже, перший крок - визнати, що люди різні, і далеко не для всіх зрозумілим є твоє бачення речей, як для тебе незрозуміло їхнє.
"Не стой под стрелой". Якщо вже стало видно, хто з таких "яскравих особистостей" опинився поруч, в одному класі ,то легше просто триматися подалі. Перевиховувати - справа невдячна, та й не твоя, отже, другий крок - турбуйся про власний спокій, безпеку і дистанцію, а не про когось з його тарганами.
Існують загальні равила, і ті, які намагаються нав'язати, "понятія", так би мовити. Цілком нормально, коли забіяк вгамовують їхні батьки та педагоги. Задовбаними з приводу поведінки дитини мають бути саме вони, а не всі оточуючи. Отже, якщо до тебе хтось сікається, то перший раз пояснюєш, що тобі не подобається така поведінка/дія/висловлювання, і наступного разу ти будеш змушена звернутись до вчителя з проханням це зупинити. "Не стучать" - це "понятія", юридичну відповідальність за дітей в школі несе вчитель, отже він має знати, що відбувається поза його очами, і доносити інформацію до батьків і адміністрації.
А для того, щоб формувати навколо себе приємне коло і зберігати звичну манеру спілкування, можна брати якісь цікавинки для розваг на перервах - розмальовки, одягалки, конструктори тощо. Ті дітки, кому подобається гратися і посміхатися, а не битися і підривати всіх навкруги, швидко об'єднаються навколо цікавого і нового.
Щодо "штовхнули, впала" - жартуючи привчи до фрази, а там і до відчуття трошки вже - "впала, встала, корону поправила і пішла далі королевою".

+100
мы можем одно упражнение час писать (может и больше бы сидела, но тут уже я вмешиваюсь), а со мной, даже просто стоящей рядом, все делается в разы быстрее.

Ми парочку-тройку правильно вимальовували разом, коли я бачила, що Саня зрозумів, як писати, а не просто намагається перемалювати, йшов до себе і писав сам. У тому ж і справа, що поки батьки думають, що це "спочатку разом, а потім вже буде сам", дитина привчається, що уроки робляться всім гуртом, і перейти до самостійного виконання буває важко.
Я не кажу, що я ісина в останній інстанції, але в нас такий шлях спрацював, Саня майже відмінник, все робить самостійно, схожий досвід є і у інших батьків, які не мають проблем з "ми знову до піночі робили уроки", а в багатьох знайомих і однокласників, які спробували "спочатку разом", це спочатку затягнулося...
І ще для мене особисто дуже важливим є поняття відповідальності, тому ми привчаємо Сашка до неї при кожній ліпшій можливості.

В принципе один в один ей именно это сегодня и объяснила по дороге со школы, что детки разные, что могут дергать и толкать - ее задача следить в первую очередь за своим поведением и безопасностью, отойти, не подходить, держаться в стороне от "ярких личностей". Что касается интересных развлечений мой ребенок прекрасно играет в конструктор, выбивало, настольный футбол, о чем взахлеб рассказывает после школы.

Спасибо, Аля, и дальше будем двигаться в этом направлении, просто школа есть школа - и тут уже не детки собранные по интересам как в спортивных секциях или как в частном садике по уровню достатка родителей - а общий "среднестатистический срез" из детей.

капец((( представляю...я даже в старших классах слезами реагировала на замечания... касательно формы


воооот ключевое..после вашего поста папа наш тоже "как это? он же еще не может!" и т.д. по тексту...
на что я ему так же ответила...что помощь первоначальная нужна (а не так как в саду папа мог и подрисовать за сына)))))))))...и главное, чтоб эта помощь НЕ затянулась...а просто невидимо поддерживалась...
а то у нас такой пацан..очень быстро реагирует фразами "я не умею..я не знаю"

у моей средней дочки привычка говорить "не умею, не знаю, не получится", я ей прислала такую картинку, мы ее часто вспоминаем и упоминаем, действует!)) даже стала убирать в комнате игрушки, а то раньше было-не получится))
возможно, кому-то тоже поможет)

Кльова картинка! Заховала в архів

В нас є залізне правило - зразу після школи перевдягнулися, пообідали (крім днів, коли в школі наїлися недавно, і обідати не буде), і півгодини відпочинку без навантаження на мозок та без спілкування. Тихенько полежати чи навіть подрімати можна, за бажанням.
А далі діти самі собі вирішують, коли краще їм зробити домашні завдання, залежить і від гуртків на цей день, і від настрою та самопочуття, і від якихось інших справ, і від кількості тих завдань. Інколи перепитую годин в шість-сім вечора, як там справи з домашками, але це більше як нагадування йде.

І ще одна порада: привчайте дітей зразу робити домашню роботу не "на завтра", а "що сьогодні задали". Починаючи з тих, що на завтра, щоб у випадку чого можна було залишити решту на наступні дні. Це привчає до більшої організованості та планування тижневого навантаження, наприклад, у дні гуртків можна мінімум уроків буде зробити, або коли погане самопочуття, або ж коли багато задали - то "розмазати" ці домашки на кілька днів, а коли більш-менш вільний день - то навпаки, поробити все наперед, щоб звільнити наступні дні.
Порядок виконання: спочатку легшу (для розкачки) чи спочатку важчу (поки ще не стомився) чи спочатку що подобається, або що не дуже подобається, це вже індивідуально з дитиною подивіться, це кому як краще.

Також у нас залізне правило - після 21-00 (взимку після 20-00) ніяких уроків, іде підготовка до сну, і в 22-00 (взимку в 21-00) строго відбій. Навіть якщо завтра найважливіша контрольна у світі і взагалі дуже сувора вчителька. Не зробив - все, значить, не зробив. Отримає наганяй від вчительки, і наступного дня за уроки згадає раніше.
А затягування до опівночі - це фактично підписатися на те, що так і буде до кінця школи. Бо коли пізно ввечері мозок напружується, та ще й до того пізніше спати лягати, то дитина не висипається, значить, вранці втомлена, звідси на уроках буде неуважною, що там вчитель говорить - до свідомості не дійде, при виконанні нової домашньої роботи почне плутатися, звідси знову затягування до опівночі, і так по колу знов і знов. Розірвати це коло можна тільки різким припиненням пізнього виконання уроків.



Окремі листочки для дрібних черкань - нормально. Але коли дитина повністю виконує всю домашню роботу на чорновику, а потім начисто переписує - це ненормально. Я он старшу до сих пір не можу повністю відучити так робити, а в неї вже доходить до маразму в цьому плані - пише на чорновику, і на самому чорновику окремо на полях або на іншому листочку виконує ті самі дрібні черкання, щоб не виправляти у чорновику; а ще буває, коли на півдорозі ту задачу з математики почне на чорновику, а потім все зачеркне, і заново на тому ж чорновику починає з самого початку. Зайве витрачання часу (разів у два більше, ніж треба для нормальної роботи) - це найменша біда при такому підході. Гірше, коли формується така собі відокремленість - ось тут я роблю як попало, а потім бездумно переписую. І дуже боюся помилитися. І пишу що попало, так, аби "вгадати", не включаючи розум.



Ні, не встигнете привчити потім. Цього "потім" ніколи не настане з таким підходом. Якраз 1-ше вересня - це 100%-на мотивація самої дитини, що вона вже доросліша, самостійна, школярик, а отже, в першу чергу несе сама відповідальність за своє навчання та інші супутні шкільні речі. Мама/тато можуть трошки допомагати, звісно, але строго на другому плані, це треба чітко тримати цей статус. Звісно, спочатку не все буде виходити, можуть і зошити в школу забувати, і домашню роботу зробити, тощо, але краще хай у першому класі відчують на собі всі ці наслідки (бо ж сам перший клас і є по суті таким, ще адаптаційним, навіть оцінок не виставляють), ніж у п'ятому чи десятому.

Мені здається, нема універсальних підходів.
Всі діти різні. Комусь треба вірша вчити три дні, а комусь раз прочитати перед тим, як вийти розповідати і все. Над кимось треба сидіти, щоб прочитав 3 сторінки, а хтось всі підручники ще в першій чверті перечитав від початку до кінця.
Тому кожен шукає свій підхід до власної дитині і знаходить його. Або не шукає і тоді не знаходить. Чужим розумом не проживеш.