Анонім
Я не склонна употреблять слово депрессия очень часто и понимаю, что плохое, грустное или печальное настроение не = депрессия. Но у меня апатия ко всему уже достаточно продолжительное время (с пол года примерно). По жизни я раньше была оптимистка, живчик и душа компании, а вот послднее время я сдулась( Я никак не могу выспаться - могу продрыхнуть 24 часа и остаться сонной, меня временами слишком сильно раздражает ребенок, интимная жизнь частотой тоже не блещет и чаще всего, потому что я понимаю, что мужу надо...Если раньше я любила готовить и ела по 3-4 раза в день, то сейчас ни готовить, ни есть не хочется. Другим кажется, что я просто разленилась. Естественно, во мне есть лень иногда, но не до такой же степени. Если раньше у меня было желание, но вот лень поубирать (допустим), то сейчас никаких желаний нет вообще. Я все делаю из под палки.
Меня напрягает, что мой юмор превратился в сарказм, что я реагирую хамством на хамство на улице, я раздражительная и злая. Смотрю на себя со стороны и думаю-откуда столько гадости во мне??? А вот сделать ничего не могу. Успокоительные не помогают.
Вот и возник у меня вопрос - это депрессия и пора обратиться к специалисту? Или что с этим состоянием делать?
Меня напрягает, что мой юмор превратился в сарказм, что я реагирую хамством на хамство на улице, я раздражительная и злая. Смотрю на себя со стороны и думаю-откуда столько гадости во мне??? А вот сделать ничего не могу. Успокоительные не помогают.
Вот и возник у меня вопрос - это депрессия и пора обратиться к специалисту? Или что с этим состоянием делать?
как оказалось.....хотя очень хотела в коллектив
Тато мій помер, а ми всі одночасно похворіли - і діти, і я, і чоловік, причому у дитини до 39.5 температура була. Так що я навіть на похорон поїхати не змогла, тільки дзвонила мамі і плакали вдвох. Та ще й на фоні цього більш дрібні негаразди, як-то замовник гроші затримує вже довго (а такого майже не буває у нас), погода препогана, настрій теж, все з рук валиться, в домі через усе те бардак повний, навіть посуд немитим по півдня стоїть. Робити нічого не хочеться, якийсь такий песимізм глобальний, у стилі "а навіщо це все взагалі, кому воно треба?". Про роботу взагалі мовчу - голова не працює геть, щось трохи копирсаюсь там у програмі, по стрічці в день пишу, всі строки по етапам вже давно прострочили, як лишень замовники терплять... І розумію, що це все пройде, але зараз такий стан, таке відчуття, що розвалена вся, себе б до купи зібрати якось, та сил немає. Інколи так на силі волі зберуся, то на кілька годин вистачає, хоч обід приготувати та найважливіше зробити, а потім знову "здихаю". Смішно і сумно, але навіть на форумах писати не хочеться, так, лише читаю трохи, щоб якось відволіктися, інколи свої п'ять копійок вставлю, і все на тому. Новини та нашу форумну тему про "покращення" читаю як книжки жахів, нерви полоскотати, хоч якісь емоції. Ні книжки, ні навіть ігри не зачіпляють. Гуляти не хочеться, заставляю себе хоч на базар сходити за продуктами, як умовно найздоровіша з усього нашого домашнього лазарету. Сьогодні хоч якийсь позитив, що старша одужала та пішла в школу. Тож з'явився шанс, що вишкрябаємося якось, і все налагодиться. Так, захотілося якось поділитися, може, полегшає...
