Оn my mind или Лілічка как она есть. — сторінка 6

Цитата: Morkovka 25 Октябрь 2013 12:00

К Мати нормально,  блинов хочу и тортаАу, где все активисты, которые там в начале темки кофе жаждали и к Мати просились?

флудим тут у Лилички,я постараюсь быть в воскресенье,только вы со временем определитесь,когда тебе будет удобно,чтоб там по кормлению по времени 

Смішні і неймовірні випадки з життя.

Ой, ну тут всього і не пригадаєш. Розкажу про те, що досі викликає в мене, якщо не усмішку, то істеричний сміх. А то й подив.

Були ми в ЗП з Саньком роки три тому. Не пам'ятаю як, але натрапили ми на чудо-юдо під назвою АКВАПАРК. Стоїть сія збудова на самому пляжі. Чого ми туди поперлися-досі не розумію, хоча згадуючи, в пам'яті випливає ота півлітрова пляшка віскі розпита ще вранці. Герої напідпитку, ми видерлися на гірку під назвою слайд, чи що. Санько майнув перший, я за ним. Весело, що там казати. Плюхнулась я у той бассейн, ржу, як кінь на випасі. Підіймаюсь, вилазю з тієї болотяки...І думаю собі, шагаючи семимильними шагами, хитаючись, чи то від віскі, чи то від гірки-чого це на мене люди так дивляться?Он і Санько біжить, розмахуючи щось руками. Поправила свої паклі мокрючі, тиранула пальцем туш під очима, ну чи мало, який я вигляд маю. Вітерець обдуває...СТОП! Тваюжмать! І тут я замічяю, що обидві шторки на ліфі купальнику розійшлися в сторони, відкриваючи всьому пляжу мою святая-святих. ЦИЦЬКИ. Все, на що був здатен мій охмєлевший мозок, це дати ногам команду підкоситися, а тулубу-зігнутися. Тобто просто впасти на пісок долілиць.
Ще півроку благала святі небеса, щоб не віднайшлися ті очюмєлиє ручкі, які мали при собі мобілку з камерою і вихід в інтернет.



 

Цитата: Лиличка)) 20 Октябрь 2013 21:43

Про любов.

Да...В моєму підлітковому віці, я вважала, що кожен мій хлопець-це любов. Аж поки не зустріла Саньку. Ото омут, от встрєчі...Так закружило, що й завагітніла. Отак голову бомбило від кохання. Всього три місяці були разом, а відчуття, наче ця людина-твій сіамський близнець, як мінімум. Ну дівчата, шо ви, не розумієте? Багато наших знайомих вважало, що це несерйозно, а коли дізналися про вагітність-то взагалі як з дубу рухнули. Мимчали щось проте, ну куди тобі, Саша, вона ще мала, що з неї взяти, вітер в голові. Батьки в шоці, але що тут поробиш,вже все сталося. 
А я на сьомому небі. Дитина від коханого чоловіка. І він поряд. 
Всяко бувало, і сварилися, і типу розходилися. Але напевне, дійсно є той Амур, який підстрілює у дупу і не дає двом люблячим серцям втратити один одного. За що й дякую.

Кохання-то така річ, проти якої не попреш. Ну і ладна. Я згодна. Аби він храпів поруч до самого кінця життя.
У вас такие красивые фотографии свадебные, давно на них смотрю и любуюсь))