Перейти до вмісту
MatusiМами України

Поважати=боятися?

Beretta · Активна3 979 переглядів20 відповідейЗараз цю тему дивляться1

Сортування дописів

Часті запити

Схожі теми

Усі теми розділу

Дії з повідомленням

Beretta

Активна

Мова іде про стосунки батьки-діти. Особисто для мене боятися та поважати - геть різні речі. І поважати через страх - це не поважати, а так, побоюватися, але не ураховувати. Поважають за вчинки, за ставлення. Для мене поважати = бути вдячним. Але деякі думають інакше:)

Де золота середина? 

mamatanya

VIP

а чому поважати = бути вдячним? для мене поважати - це просто поважати, і ніякі інші слова це слово не замінять. і ще я не знаю, за що дитина має бути вдячною. ну подякувати за кашу вранці, або куплену іграшку треба, але бути вдячним....це якось надто пафосно ))

Beretta

Активна

Давайте без пафосу:) А нащо взагалі та повага?)) 

З повагою до батьків не народжуються, повагу виховують. Проблема трохи глибша, хай це буде авторитет батьків в очах дітей. Як його "заробити" та ще й не втратити у підлітковому віці, наприклад? 

Turbulent Bell

VIP

Я уважаю многих людей за их достижения. Я уважаю хороших специалистов, талантливых творческих личностей, но бояться их? Странно это. Причем я часто могу уважать человека за одно его качество, и не уважать за другие.

mamatanya

VIP

в мене інша думка. повага та любов - це якісь такі базові цінності, з якими людина народжується. тобто вони не в таком "дорослому" вигляді у дітей, і їх дуже легко зламати, але все одно вони є. а от як їх не втратити.....важко. і водночас легко. просто любити та поважати своїх дітей. якось так))

Мяffка

VIP

· змінено

Посилання на повідомлення #694799
я очень не хочу, чтобы мои дети меня боялись... уважать совсем не равно бояться...а уважение заслужить- это честь для меня, как для мамы двух мальчишек))
я свою маму боялась до определенного возраста, потом ненавидела, а когда поумнела и переходный возраст закончился, безумно люблю и уважаю. вот так... 

Beretta

Активна

я не про повагу взагалі, а про повагу дітей до батьків. Який образ батька чи матері Вам більше подобається: той, кого діти бояться і тому слухаються, чи той, який знаходить підхід до дітей і може ними керувати?

Filiola

Досвідчена

Как мне кажется, страх не приводит к уважению. Когда ребенок боится родителей, то вряд ли он полон благодарности и безмерной любви. Обычно от страха хочется сбежать во взрослой жизни. Уважение детей к родителям приходит после взаимопонимания, конструктивного решения каких-либо спорных ситуаций, установления дружекой атсмоферы в семье. Для меня уважать - это не бояться. Это любить, быть благодарным и хотеть проводить время со своими родителями, независимо от возрастной категории обеих сторон. 

tasha_84

VIP

Скжу чесно - я дуже власна.. і можна сказати що діти мене бояться
((((
це не значить що я весь час їх принижую або лупцюю, але в мене "шаг в ліво - спроба втекти, карається розстрілом"

Вера1690

VIP

аналогічно.
І діти вже знають що маму краще не дратувати) Отакі в нас вдома правила-слухатися маму обов'язково. 

Але не бачу тут ніякого зв'язку із повагою.  
Мені здається що повагу не можливо виховати в комусь, навіть в дітях. Треба самим вміти поважати, при чому не тільки власні інтереси, а й чоловіка, батьків, дітей, себе.

Конфетти

VIP

чтобы уважать другого, нужно уже иметь определенный жизненный опыт, уметь выделить в человеке качества, достойные уважения, отсюда вопрос - что вы вкладываете в понятие "дети уважают"?

Elza1988

VIP

Присоединюсь к данной точке зрения. Для меня все просто - если уважаешь сам себя, то и дети уважать будут. А сам себя уважаешь тогда, когда действительно есть за что. Уважение нужно заслужить у себя самого, а дети они очень хорошо это чувствуют.

mamatanya

VIP

· змінено

Посилання на повідомлення #694901

мне не нужны особые качества для того, чтобы уважать. я уважаю по умолчанию. это неуважение появляется в ответ на определенные качества характера. возможно, стоит поставить вопрос по другому: а что вообще вкладывается в понятие "уважение"?

и еще мне кажется, что это со взрослыми так: сам себя уважаешь, тогда и другие будут, а дети зеркалят наше поведение, поэтому они уважают, если их уважают.

Лёличка

VIP

У меня понятие "уважение" тождественно со словом "любить". Я не могу говорить за себя 3-5 лет, но уверенно могу сказать за себя, начиная с 10-летнего возраста. Не знаю, сталкивались ли вы, когда вам подружки завидуют, что у вас такая мама??? А мне завидовали. Я не могла понять, да что ж у меня за "такая мама", разве мамы не одинаковые? А потом я стала сталкиваться с бытом, воспитанием, да и вообще семейными уставами других семей. И я, честно, удивилась! Мне были чужды многие вещи, которые творились в других семьях. Я не могла понять, зачем чья-то мама пересчитывает каждый вечер страницы в тетрадке и если не хватает (ребёнок вырвал лист, чтобы в крестики/нолики порезаться, например), то ребёнка бьют! Я не понимала, почему девочки боятся идти домой, если в дневнике у них красовалась тройка. Я не понимала, почему девочки не говорят своей маме, что они первый раз поцеловались... Я не понимала, почему девочек напрягало, когда их мама составляла нам компанию в каком-то разговоре... Я не понимала, как можно маме нагрубить, как можно на маму обидеться и не разговаривать с ней... Таких "не понимала" у меня накопилось очень много! Зато сейчас я понимаю, как нужно воспитывать ребёнка, чтобы он относился ко мне также, как я отношусь к своей маме (и папе, конечно). Мама для меня была и остаётся "лучшей подружкой", я всегда знала, что в её лице увижу поддержку, а если была критика, то она была не в виде наказания или избиения, а в виде "объяснения". Я никогда не боялась быть не услышанной, никогда не испытывала страха перед родителями. Для меня страх в семье - это канцлагерь, в семье должно быть "уютно и спокойно".

Ваша відповідь

Увійдіть, щоб відповістиГостьових повідомлень на форумі немає — реєстрація займає хвилину.