Де золота середина?
Поважати=боятися?
Пошук по темі
Сортування дописів
Схожі теми
- Делёжка на площадке472 відповіді
- Уличные советчики по воспитанию детей340 відповідей
- Выходит за рамки приличия258 відповідей
- Девочки кидали петарды236 відповідей
Дії з повідомленням
Де золота середина?
а чому поважати = бути вдячним? для мене поважати - це просто поважати, і ніякі інші слова це слово не замінять. і ще я не знаю, за що дитина має бути вдячною. ну подякувати за кашу вранці, або куплену іграшку треба, але бути вдячним....це якось надто пафосно ))
З повагою до батьків не народжуються, повагу виховують. Проблема трохи глибша, хай це буде авторитет батьків в очах дітей. Як його "заробити" та ще й не втратити у підлітковому віці, наприклад?
Я уважаю многих людей за их достижения. Я уважаю хороших специалистов, талантливых творческих личностей, но бояться их? Странно это. Причем я часто могу уважать человека за одно его качество, и не уважать за другие.
в мене інша думка. повага та любов - це якісь такі базові цінності, з якими людина народжується. тобто вони не в таком "дорослому" вигляді у дітей, і їх дуже легко зламати, але все одно вони є. а от як їх не втратити.....важко. і водночас легко. просто любити та поважати своїх дітей. якось так))
· змінено
Посилання на повідомлення #694799я свою маму боялась до определенного возраста, потом ненавидела, а когда поумнела и переходный возраст закончился, безумно люблю и уважаю. вот так...
я не про повагу взагалі, а про повагу дітей до батьків. Який образ батька чи матері Вам більше подобається: той, кого діти бояться і тому слухаються, чи той, який знаходить підхід до дітей і може ними керувати?
а що такого особливого в повазі саме батьків? Ви нас провокуєте ))) хто ж Вам відповість, що любить заляканих дітей?
я ж кажу - провокуєте )))))
Скжу чесно - я дуже власна.. і можна сказати що діти мене бояться
((((
це не значить що я весь час їх принижую або лупцюю, але в мене "шаг в ліво - спроба втекти, карається розстрілом"
І діти вже знають що маму краще не дратувати) Отакі в нас вдома правила-слухатися маму обов'язково.
Але не бачу тут ніякого зв'язку із повагою.
Мені здається що повагу не можливо виховати в комусь, навіть в дітях. Треба самим вміти поважати, при чому не тільки власні інтереси, а й чоловіка, батьків, дітей, себе.
Присоединюсь к данной точке зрения. Для меня все просто - если уважаешь сам себя, то и дети уважать будут. А сам себя уважаешь тогда, когда действительно есть за что. Уважение нужно заслужить у себя самого, а дети они очень хорошо это чувствуют.
· змінено
Посилання на повідомлення #694901мне не нужны особые качества для того, чтобы уважать. я уважаю по умолчанию. это неуважение появляется в ответ на определенные качества характера. возможно, стоит поставить вопрос по другому: а что вообще вкладывается в понятие "уважение"?
и еще мне кажется, что это со взрослыми так: сам себя уважаешь, тогда и другие будут, а дети зеркалят наше поведение, поэтому они уважают, если их уважают.
У меня понятие "уважение" тождественно со словом "любить". Я не могу говорить за себя 3-5 лет, но уверенно могу сказать за себя, начиная с 10-летнего возраста. Не знаю, сталкивались ли вы, когда вам подружки завидуют, что у вас такая мама??? А мне завидовали. Я не могла понять, да что ж у меня за "такая мама", разве мамы не одинаковые? А потом я стала сталкиваться с бытом, воспитанием, да и вообще семейными уставами других семей. И я, честно, удивилась! Мне были чужды многие вещи, которые творились в других семьях. Я не могла понять, зачем чья-то мама пересчитывает каждый вечер страницы в тетрадке и если не хватает (ребёнок вырвал лист, чтобы в крестики/нолики порезаться, например), то ребёнка бьют! Я не понимала, почему девочки боятся идти домой, если в дневнике у них красовалась тройка. Я не понимала, почему девочки не говорят своей маме, что они первый раз поцеловались... Я не понимала, почему девочек напрягало, когда их мама составляла нам компанию в каком-то разговоре... Я не понимала, как можно маме нагрубить, как можно на маму обидеться и не разговаривать с ней... Таких "не понимала" у меня накопилось очень много! Зато сейчас я понимаю, как нужно воспитывать ребёнка, чтобы он относился ко мне также, как я отношусь к своей маме (и папе, конечно). Мама для меня была и остаётся "лучшей подружкой", я всегда знала, что в её лице увижу поддержку, а если была критика, то она была не в виде наказания или избиения, а в виде "объяснения". Я никогда не боялась быть не услышанной, никогда не испытывала страха перед родителями. Для меня страх в семье - это канцлагерь, в семье должно быть "уютно и спокойно".
название "как воспитать уважение к матери" у меня вызывает резкое отторжение. для меня это звучит примерно как "как принудить любить"
Ваша відповідь
Увійдіть, щоб відповістиГостьових повідомлень на форумі немає — реєстрація займає хвилину.