Ми в Любліні майже чотири роки. Синові 15, з друзями польська, в телефоні польська, тепер і зі мною відповідає польською, хоча я питаю українською. Каже, що так швидше думається.
Я працюю медсестрою, теж уже польською думаю на роботі, але вдома тримаю українську. Відчуваю, що програю. Може, хтось знайшов спосіб, який не перетворюється на війну?