Чи заставляти дитину ходити на секції і гуртки? — сторінка 7

Не все так однозначно...

Ми з 3-4 років тинялись по різним гурткам та секціям, поки не вибрали те, що до душі доньці. І вибирала не стільки я, скільки вона. 

За місяць вона зрозуміла, що їй не подобається художній гурток. Малювати вона не любить і зараз, ну от не подобається їй  цей процес  Що, потрібно було заставляти ходити, не зважаючи на скандали та істерики, бо дитина не може ще сама вирішити, чим хоче займатись?

Потім був вокал, театральний гурток, танці, карате, рукоділля... Все це ми через деякий час "відмітали", бо розуміли, що це не наше...

І тільки через 3 (!) роки донька знайшла собі заняття повністю до душі і за своїми здібностями.

А якби я колись вирішила, що моя дитина не може сама вирішувати, чим їй займатись, то вона б і досі, зціпивши зуби, стояла за мольбертом або сиділа з ниткою і голкою за остогидлим вишиванням і тихо мене ненавиділа за те, що я колись заставила її займатись нецікавими для неї заняттями...

Таке, я думаю,  відбувається з усіма дітьми, які займаються чимось додатково за межами школи.

У моєї малої таке відношення з"явилось до англійської та фізри. Теж проводила роз"яснювальні розмови на тему "у чомусь ти краща на уроках, бо знаєш/вмієш більше за інших,  бо займаєшся додатково, але це не значить, що ти можеш зверхньо поводитись, бо є багато інших людей, які знають /вміють набагато більше, ніж ти".

І до, і після.

Я досить строга мама, і не ведуся на доньчині капризи, шантаж чи інші спроби маніпулювати мною.

І я знаю, що дитина може лінитися, випробовувати характер, намагатися "бути зверху", і, дійсно, "не хочу займатися малюванням!" це не обов"язково може бути сказано про заняття в якомусь конкретному гуртку, а може бути просто протестом проти чогось взагалі. (дещо сумбурно написала, але, думаю, ви мене зрозуміли)

Але якщо дитина через місяць-два- три каже, що їй не подобається, вона не хоче цим займатись, і я дійсно не бачу ніякого зацікавлення з її боку, то навіщо силувати дитину?

Моя старшая дочка во 2 классе захотела научиться играть на фортепиано. Я была не против и мы отдали её в муз.студию во Дворце судостроителей. Единственное, что я её предупредила, что это большой труд и кроме самой огры на ф-но есть еще как минимум сольфеджио, муз.лит-ра и т.д. Мы сразу договорились, что она ходит ровно столько, сколько захочет, а если скажет "нет", ну значит нет. Я в свое время закончила муз.школу, мама меня заставляла, я с удовольствием ходила только на хор. Муз.школу я закончила, конечно, благодаря маме, но особых радостных моментов по этому поводу вспомнить не могу. Так вот, возвращаясь к моей старшенькой, она отзанималась 1 год и сказала, что больше не хочет. Ну, как мы и договаривались, я не стала настаивать, но в душе было очень жалко. Она потом много лет занималась народными танцами и про пианино не вспоминала. И вот буквально на днях она мне говорит, что у неё есть мечта (а дочке скоро 20 лет) - она хочет научиться играть на пианино и спрашивает, почему я её не заставила тогда доучиться. И вот я задумалась теперь, правильно ли поступила тогда, что не настояла? Ну а её сказала, что в любом возрасте мечту можно осуществить и учиться никогда не поздно.

Щодо "не доріс ще" цілком погоджуюсь - рукоділлям, яким донька абсолютно не цікавилась в 6-7-8 років, в майже 10 почала займатись з охотою. І з стрічок "фєнєчкі" плете, і плести і спицями і гачком почала сама ( на примітивному рівні, але сама)...

Так що дійсно, всьому свій час.

П.С. : невідомо, чи мала б моя мала зараз охоту до рукоділля, якби я свого часу таки заставила її ходити в цей гурток.