Багатодітність - подвиг, безвідповідальність чи норма життя? — сторінка 2

Чому це?
Сім'я - це точно така сама мала група, як і всі інші.
А теорія ця - це не просто кабінетна "зі стелі взята" гіпотеза, а давно вже перевірена була практикою.

Питання було щодо можливості сприймати 5-7 дітей як окремі "об'єкти", побудувати з ними окремі відносини, кожного з них сприймати як індивідуальність, а не пачкою. Для малої групи - це можливо. І приділити кожному індивідуальну увагу - теж можливо, в тому числі і помітити, чому один сумує, а інший не хоче на гурток.
Інша справа, що розмір цього гаманця Міллера у різних людей трохи різний (хоч і небагато, але різний). І людині, в якої цей розмір, умовно кажучи, 5, сприймає троє дітей вже як верхню межу, баста, далі нікуди (звісно, це не єдина причина буде, і робити протилежні висновки - з кількості дітей, яких людина бажає мати - висновки про її "розмір гаманця Міллера" - буде невірним). А іншій людині і шестеро нормально сприймається, і не рахунок якості уваги до кожного з них, а саме тому, що уваги таки вистачить для всіх.
Звісно, за умови наявності інших факторів, але не так, що це категорично в принципі неможливо ні за яких умов. Тобто 3-7 дітей - це нормально в принципі. А от більше 7-и дітей, як правило, це дійсно або вийняткові люди, що таки велика рідкість, або діти вже чогось таки недоотримають в плані батьківської уваги. Аналогічно недоотримають, якщо власні гаманці Міллера у батьків будуть менші, ніж кількість дітей, навіть якщо в них така собі нормальна величина розміру 6, скажімо, а дітей п'ятеро - вже перевищення йде.

Ой, щось я перестаралася, здається, з математикою. Зараз тема кудись не туди заверне.

Яка конкретно зі згаданих? Міллера чи про групи?

Як на мене, то до родини не придатна жодна з них. Групи складаються добровільно, по інтересах. А в родині вільний вибір роблять тільки дві людини - мама та тато, і вибирають вони при цьому одне одного, але не дітей. Можливо, якби вони формували групу по власному бажанню, то конкретну дитину вони б нізащо не взяли, а так - вибору нема і треба витратити більше часу та сил на пошук контакту.

Щодо ж утримання в полі зору об"їєктів, то знову ж-таки - якщо вже брати глобально, то в полі зору треба тримати роботу, дім, чоловіка, батьків, друзів і так далі, а не тільки дітей.
Якщо хочете математики - то ось простий приклад. 7 дітей, 2 дорослих, які працюють до 18.00. Діти лягають о 22.00. Батьки повинні прийти додому з роботи, приготувати їсти, перевірити уроки і поприбирати. Скільки хвилин уваги отримає кожна дитина від мами та тата?

Особисто я думаю, що і з 4-ма неможливо. З 3-ма - в залежності від ситуації.

Я тоже так думаю)

У нас двое малышей. Мы с мужем так и планировали. Но очень тяжело в материальном плане. Ведь хочется не только нормально одеть и накормить (хотя при нынешнем нашем уровне жизни и это уже подвиг). Хочется и развивать (в плане кружков, поездок и т.п.), и образование хорошее дать.
Поэтому вряд ли когда-нибудь мы решимся еще на одного малыша
Хотя мне бы очень хотелось еще и маленькую доченьку
Но понимаю, что это не реально

Среди наших друзей мы самые "многодетные"

Так отож, але проблема в тому, що не всі мають таку можливість.

Мені здається, що в цьому питанні треба виходити із власних можливостей, здібностей і бажань. Головне - оцінювати їх реально.

Точно такая история и у меня, мне хватает одного ребенка с головой, дикое желание выйти на работу.
Согласна, что прекрасно, тока в чужой семье.

Ну, я думаю, что люди, которым прокормиться тяжело, не планируют рожать очередного ребенка. Это я о нормальной благополучной семье. В то же время мне смешно слышать, что "рожаем одного, так как этому надо дать образование, квартиру, машину, устроить на работу etc." Во-первых, что же тогда будет делать сам ребенок и какая будет у него цель в жизни? Во-вторых, никто из нас не может знать, что будет с нами через 20 лет - возможно, что тот, кто сейчас на вершине, окажется на самом дне, и наоборот. Для меня очень важно, чтобы мои дети были дружны и близки друг другу, чтобы в жизни всегда смогли положиться друг на друга и поддержать. Нас, родителей, не станет, а они останутся - моя цель вырастить дружных и любящих друг друга братьевсестер. Ну, и таки да, я буду очень рада понянчить внуков, много)

Ви це так жартуєте, чи дійсно вважаєте?
Так, діти народжуються без попередньої нотаріально засвідченої письмової згоди в усіх членів родини. Але малою групою від цього родина не перестає бути. Фактор добровільності взагалі не має ніякого відношення до поняття малої групи, по-перше, а по-друге, скласти в родині між всіма членами хай не дуже такі тісні, але хоча б нормальні відносини - задача батьків і є, між іншим. До того ж, ми зараз говоримо не про хороших-поганих дітей, умовно кажучи, а про їх кількість. І в родині з однією дитиною можуть бути такі відносини між батьками та дитиною, що хай йому грець...



Коли увага переключається на роботу, друзів тощо, то діти "схлопуються" в один об'єкт "діти", є таке явище, воно природнє і нормальне. Коли людина реалізує себе у зовнішньому світі, взагалі поняття "сім'я та дім" в неї схлопується в один об'єкт, бо це інший рівень уваги. Мова ж іде про одночасність.
Якби це було не так, то вже приготувати якийсь нещасний суп було б неможливо - бо лише кількість компонентів для супу перевищує дев'ять, а ще в кухні є стіл, холодильник, газ тощо.



По-перше, сім'ї дуже різні, і не всюди батьки працюють до 18.00. Я ж не кажу, що всі повинні все кинути і почати народжувати дітей пачками. Я кажу про те, що виростити 3-7 дітей можливо, так щоб кожна дитина отримала повноцінну увагу від батьків.
А по-друге, якщо, маючи семеро дітей, батьки ще й будуть їм перевіряти уроки і прибирати... то ніякого здоров'я не вистачить, дійсно, не те що уваги.
До речі, цим і відрізняються успішні багатодітні сім'ї - в них діти вчаться самостійності та відповідальності раніше, а не так, що здоровому хлопцю в 15 років ще й уроки перевіряти треба та посуд після нього мити... В мене, правда, поки що лише двоє, але уроки я їм перевіряла у загальній складності разів шість чи сім за всі роки разом, не більше, та й то за їх проханням у складних випадках. Посуд я вже скоро й забуду, як мити. Прибирають у своїх кімнатах повністю самі, я туди вже й не заглядаю з питань прибирання.
Так що за умови раціональної організації часу мама якраз перестає бути домогосподаркою та обслуговуючим персоналом для своїх дітей, а починає виконувати ті функції, які є власне материнськими - та сама індивідуальна увага до дитини, щоб поговорити з нею, приголубити, втішити тощо. А дітям це якраз корисно, змалечку привчатися до праці та самостійності, так що і з цієї точки зору не можна якось обвинувачити.
Отже, за умови раціональної організації побуту, хай навіть обидва батьки працюють за строгим графіком найманою працею (що взагалі-то дійсно мало сумісне з багатодітством), з 18.00 до 22.00 отримуємо приблизно півгодинки індивідуальної уваги кожного з батьків в будній день на кожну дитину, і це якщо дійсно строго з кожним окремо проводити час. Як Ви думаєте, багато це чи мало? Враховуючи, що за даними статистики, в середньому батьки витрачають приблизно 25 хвилин в день на спілкування з дітьми (пруфлінк не наводжу, бо так просто тикнулася в гугл, чисто співставити, так що про серйозність цих статистичних даних сказати нічого не можу), а це ж в сім'ях взагалі, де в середньому 1-2 дитини.

А вот у меня нет вообще желания выйти на работу. Не хочу батрачить на чужого дядю за копейки, тратя на это всю свою жизнь. Подзаработать я могу и дома, если вопрос касается именно денег. ДА и муж, слава Богу, пока работает и обеспечивает. Мне гораздо приятнее заниматься домом и детьми, мужем. Мой муж тоже пока из-за этого не комплексует)

Это правильно! Чтобы они смогли всегда прийти на помощь друг к другу, когда не станет родителей, и роднее чем брат или сестра не будет никого.

Моя мама всегда говорит, что должно быть двое, не то чтобы двое, а в смысле не один. У меня есть сестра, мне хорошо, что она есть., я понимаю что и моей дочке нужен (брат или сестра), но рожать второго я не готова, не сейчас не через.....3-5 лет.

Я иду работать не из-за денег. Слава Богу на это у меня есть муж. Я не хочу сидеть дома. Мне это не нравится.

Ну випадки ж різні бувають. Є ж противники абортів, є ті, хто одразу про зайчиків згадують, ну і так далі. Знову ж таки, де гарантія, що тато не передумає і не піде з родини, де 7-ро дітей, залишивши маму вирішувати проблеми. Словом, складно це все.




jozh, стосунки - це не математика і готові випадки підігнати під неї можна, а от прогнозувати - нереально. З чого можна зробити висновок, що всі теорії притягнуті за вуха. Якби стосунки в родині планувались підрахунками, то не було б розлучень, не було б зрад, не було б проблем. А так...
Хочете мати дітей за об"єкти, а родину за малу групу - на здоров"я, справа ваша.

Если рассчитывать на все "если" - муж уйдетумрет, я заболею, денег не станет, начнется война, дети вырастут не такими, как я хочу... - то и жить не стоит вообще.

В этом есть канеш доля истины (то и жить не стоит вообще), но случаи бывают разные, лучше реально оценивать ситуацию (это мое мнение).