Навіяло темою на іншому форумі (маючи вже чотирьох бажаних дітей, жінка внепланово завагітніла п'ятим, і сумнівається, що їй далі робити). А також іншими темами на цьому форумі, де іноді полюбляють копнути наших багатодітних мамочок, мовляв, понароджували тут...
Зразу уточню - мова не йде про сім'ї алкоголіків, де чергову дитину клепають у п'яному дурмані без якого би не було захисту, а потім радіюсь грошам, які платять на дитину. Також мова не йде про релігійні родини, де власне релігія забороняє запобігати вагітності, то ж народжують, скільки Бог дасть. Обидва варіанти, попри всю їх несхожість, однакові з точки зору зняття з себе необхідності приймати рішення про зачаття та народження чергової дитини.
Але є купа родин, в яких троє та більше дітей були свідомо народжені. І ставлення до таких родин у нашому суспільстві дуже різне - від захоплення та піднесення таких родин до рівня героїв, і до презирливого ставлення з порадами нарешті навчитися користуватися презервативами.
В мене з самого дитинства стійке бажання мати чотирьох-п'ятьох дітей, і я свого часу дуже здивувалась, коли дізналася, що багатодітність в нашій країні визначається починаючи вже з третьої дитини! Всього-навсього троє дітей - і ти вже не такий, як усі "нормальні люди". Вже на твою сім'ю дивляться соціальні служби як на потенційно неблагополучну, вже косяться сусіди тощо. Але ж троє дітей - це той мінімум, який необхідний кожній родині, щоб кількість населення в країні хоча б не зменшувалась (за маму, за тата, і "за того хлопця", тобто за той процент людей, які не зможуть залишити потомства з різноманітних причин)! Хай навіть ми не говоримо про якусь там громадянську свідомість, але ж природні інстинкти та простий здоровий глузд просто зобов'язані підказувати, що троє-четверо дітей в родині - це норма, а не вихід за межі норми.
Розумію, що коли ледве-ледве тих грошей вистачає на їжу та секонд-хендову одежу, то навіть на першого мало хто наважиться. Але знаю багато родин, де в матеріальному плані досить непогано, але вони все одно зупиняються на одному-двох дітях. І тими самими матеріальними причинами все одно пояснюють - от лише мова йтиме не про те, що прогодувати ще одну не зможуть, а вже про те, що купити квартиру на повноліття зможуть лише одному, а значить, другого заводити не будуть. Бо хочуть дати цьому одному "все".
Не те, щоб я тут агітувала всіх народжувати по шестеро дітей.
Але цікаво, чому все-таки таке ставлення тих, кто вирішив зупинитися на одному-двох, - до тих, кто повторив себе у багатьох дітях? У особливих випадках навіть друга дитина вже сприймається як щось таке, не дуже потрібне... Що це - заздрість? Ревнощі? Бажання виправдати своє рішення? Бажання всіх загнати жити однаково?
P.S. Додала опитування
Зразу уточню - мова не йде про сім'ї алкоголіків, де чергову дитину клепають у п'яному дурмані без якого би не було захисту, а потім радіюсь грошам, які платять на дитину. Також мова не йде про релігійні родини, де власне релігія забороняє запобігати вагітності, то ж народжують, скільки Бог дасть. Обидва варіанти, попри всю їх несхожість, однакові з точки зору зняття з себе необхідності приймати рішення про зачаття та народження чергової дитини.
Але є купа родин, в яких троє та більше дітей були свідомо народжені. І ставлення до таких родин у нашому суспільстві дуже різне - від захоплення та піднесення таких родин до рівня героїв, і до презирливого ставлення з порадами нарешті навчитися користуватися презервативами.
В мене з самого дитинства стійке бажання мати чотирьох-п'ятьох дітей, і я свого часу дуже здивувалась, коли дізналася, що багатодітність в нашій країні визначається починаючи вже з третьої дитини! Всього-навсього троє дітей - і ти вже не такий, як усі "нормальні люди". Вже на твою сім'ю дивляться соціальні служби як на потенційно неблагополучну, вже косяться сусіди тощо. Але ж троє дітей - це той мінімум, який необхідний кожній родині, щоб кількість населення в країні хоча б не зменшувалась (за маму, за тата, і "за того хлопця", тобто за той процент людей, які не зможуть залишити потомства з різноманітних причин)! Хай навіть ми не говоримо про якусь там громадянську свідомість, але ж природні інстинкти та простий здоровий глузд просто зобов'язані підказувати, що троє-четверо дітей в родині - це норма, а не вихід за межі норми.
Розумію, що коли ледве-ледве тих грошей вистачає на їжу та секонд-хендову одежу, то навіть на першого мало хто наважиться. Але знаю багато родин, де в матеріальному плані досить непогано, але вони все одно зупиняються на одному-двох дітях. І тими самими матеріальними причинами все одно пояснюють - от лише мова йтиме не про те, що прогодувати ще одну не зможуть, а вже про те, що купити квартиру на повноліття зможуть лише одному, а значить, другого заводити не будуть. Бо хочуть дати цьому одному "все".
Не те, щоб я тут агітувала всіх народжувати по шестеро дітей.
Але цікаво, чому все-таки таке ставлення тих, кто вирішив зупинитися на одному-двох, - до тих, кто повторив себе у багатьох дітях? У особливих випадках навіть друга дитина вже сприймається як щось таке, не дуже потрібне... Що це - заздрість? Ревнощі? Бажання виправдати своє рішення? Бажання всіх загнати жити однаково?P.S. Додала опитування
