опишу схематично наш досвід. школа раннього розвитку в нас закінчилася після першого заняття, саме тому, що це бкла та ж Ж, тільки в профіль, що і звичайна школа, тільки ще й будь-яка дитина мала робити що завгодно, коли завгодно, заважаючи всім, чи не встигаючи, чи випереджаючи, і це викликало однакову усмішку у "педагогів". від чого були у захваті мамочки, я не зрозуміла, чоловік утримався від коментарів вголос, але мав дуже красномовний вираз обличчя, коли ми вийшли. у садочку єдину задачу, яку ми поставили перед собою - навчити дитину самостійно вчасно згадувати, що треба щось робити з домашки, перед дитиною - відрізняти своє "не розумію", "не знаю", "потребую допомоги", "не хочу", "втомився, зроблю потім", "не буду, бо не буду (за Портосом)" і обирати дію у кожному випадку. на підготовку він йшов, щоб познайомитись зі школою, привчитись до сидіння на уроках, регулярних домашніх завдань, які перевіряють. до речі, пішов у повні 6 років, взагалі не роздивлялись варіанти на випередження. в нас геніальна, розумна, талановита дитина, але це не є для нас підставою ставити експерименти над його фізичним і психічним здоров'ям і ігнорувати вікові етапи формування мозоку і розумової діяльності. в молодшій школі попередні навички відрізняння посилились, додались навички самостійного пошуку відповідей усіма можливими шляхами: пошукати в книжках, прийти спитати батьків, а не сидіння всією родиною над уроками, зателефонувати комусь, якщо батьки зайняті чи не в настрої, бо школа є обов'язком і турботою сина, а не нашою, залізти в нет, бо це величезне джерело інформації і тренажер по відсіюванню інформації. маємо відмінника, який цікавиться науками, читає багато і з задоволенням, цілком соціальний, в тому числі дивиться маскульт і грається на компі, при цьому розуміє, навіщо ми цензуруємо, чому вимкнено телебачення, чому під забороною деякі види розваг і абсолютно не контролюються інші.
мій висновок: не треба вигадувати велосипед, не треба кидати дитину у вир соціальних трендів і не треба його відривати від сучасного йому соціуму і світу. треба дитині дати достатньо вільного простору, залишити його і собі, не стаючи заручниками свого батьківства, бо так можна і загратися, треба завжди поєднувати поняття свободи і відповідальності для всіх в родині, пояснювати собі і дитині кожний свій вибір і наполягання, змінювати точку зору, якщо джерело переконання було у звичці,а не в ефективності.
перепрошую за форматування і очепятки, тикаю з планшета :-)