· змінено
Посилання на повідомлення #580808>Расскажите,как с мужем решились усыновить доцю?
Вперше про це говорили з чоловіком ще років шість тому назад. Ми тоді жили в селі під Києвом, дітей у тому селі було мало, і у дочки була лише одна подружка приблизно її віку, яка приїзжала до бабусі лише на літніх канікулах. Тож мотивація в нас була абсолютно егоїстична і неправильна - хотілося компанію для дочки.
Ну і те-се, якось вийшли на тему всиновлення, але реалізувати тоді не змогли з деяких причин. Але думка про те залишилася. І ось вже коли тут все більш-менш стабілізувалося з житлом, то знову повернулися до думки про всиновлення вже більш серйозно, ось так і вийшло.
>как отношения у сестричек?
Дуже хороші.
Якщо не рахувати інколи сварок хвилин на п'ять. 
Ну то те я не рахую, ми з моєю сестрою взагалі билися, і нічого. 
>называет ли вас мамой и папой?
Так. Практично зразу.
>и вот просто интересно,как выбирали из многих деток
В нас були деякі логічні критерії (наприклад, я б не ризикнула взяти з тими проблемами із здоров'ям, які вимагають постійної турботи, - з моєю забудькуватістю точно угробила б дитину; були побажання щодо віку, щоб в результаті не дуже велика різниця була між дітьми, щоб їм було цікаво одне з одним; тощо), по ним попередньо ще відсіювала. А далі був один-єдиний критерій - щоб не було внутрішнього відторгнення, щоб я могла полюбити дитину. На нашу дівчинку це було четверте направлення (тобто щоб я вживу вже знайомилася), з попередніми трьома не склалося з різних причин (в тому числі була одна дівчинка, щодо якої я так і не склала логічного пояснення моєї відмови, але було чітке відчуття абсолютно чужої дитини). Але таке відчуття, що саме її ми й чекали, бо влилася в сім'ю як наче завжди була нашою.
>есть ли еще в планах детки?
Є. В ідеалі хотіли б ще всиновити одного-двох (щоб заповнити велику відстань у віці між молодшою, якій зараз майже 11, та майбутніми кровними дітьми), та народити двох-трьох, а то і чотирьох. Але життя покаже, як саме те реалізується. У будь-якому випадку хотіла б ще хоча б одну дівчинку і одного хлопчика, хоч кровних, хоч всиновлених, це задача-мінімум.
Вперше про це говорили з чоловіком ще років шість тому назад. Ми тоді жили в селі під Києвом, дітей у тому селі було мало, і у дочки була лише одна подружка приблизно її віку, яка приїзжала до бабусі лише на літніх канікулах. Тож мотивація в нас була абсолютно егоїстична і неправильна - хотілося компанію для дочки.
Ну і те-се, якось вийшли на тему всиновлення, але реалізувати тоді не змогли з деяких причин. Але думка про те залишилася. І ось вже коли тут все більш-менш стабілізувалося з житлом, то знову повернулися до думки про всиновлення вже більш серйозно, ось так і вийшло.
>как отношения у сестричек?
Дуже хороші.
Якщо не рахувати інколи сварок хвилин на п'ять. Ну то те я не рахую, ми з моєю сестрою взагалі билися, і нічого. >называет ли вас мамой и папой?
Так. Практично зразу.
>и вот просто интересно,как выбирали из многих деток
В нас були деякі логічні критерії (наприклад, я б не ризикнула взяти з тими проблемами із здоров'ям, які вимагають постійної турботи, - з моєю забудькуватістю точно угробила б дитину; були побажання щодо віку, щоб в результаті не дуже велика різниця була між дітьми, щоб їм було цікаво одне з одним; тощо), по ним попередньо ще відсіювала. А далі був один-єдиний критерій - щоб не було внутрішнього відторгнення, щоб я могла полюбити дитину. На нашу дівчинку це було четверте направлення (тобто щоб я вживу вже знайомилася), з попередніми трьома не склалося з різних причин (в тому числі була одна дівчинка, щодо якої я так і не склала логічного пояснення моєї відмови, але було чітке відчуття абсолютно чужої дитини). Але таке відчуття, що саме її ми й чекали, бо влилася в сім'ю як наче завжди була нашою.
>есть ли еще в планах детки?
Є. В ідеалі хотіли б ще всиновити одного-двох (щоб заповнити велику відстань у віці між молодшою, якій зараз майже 11, та майбутніми кровними дітьми), та народити двох-трьох, а то і чотирьох. Але життя покаже, як саме те реалізується. У будь-якому випадку хотіла б ще хоча б одну дівчинку і одного хлопчика, хоч кровних, хоч всиновлених, це задача-мінімум.
У нас дуальні відносини, тобто комфортне доповнення у психологічному плані. Звісно, це ніколи не дає гарантії, чи там обов'язково кожен дуал буде тобі найкращим партнерем, але це дає ту саму базу, на якій легше будувати. В дуальних відносинах зусилля себе оправдовують, на противагу, наприклад, конфліктним чи ревізним, де спроби вияснити протиріччя лише поглиблюють прірву у відносинах між людьми.