Как правильно поступить - учить защищаться кулаками или ябедничать? — сторінка 3

Ну от і виходить, що мовчання "жертви" дратує і ображає "агресора" більше, ніж відповідь - жодними образами такого не досягнеш. 

поддерживаю мнение  alisa

Мы растим мальчика и всегда его учим: выиграть бой это значит выиграть, не учавствуя в нём :)

Що маємо на меті? Допомогти синам стати справжніми, мужніми, сильними, стабільними, самостійними чоловіками (решта епітетів за бажанням :)). А що робимо? Привчаємо його у режимі собаки Павлова реагувати на зовнішні подразники адреналіном та бійкою. Ключове поняття тут "зовнішній подразник". Весь час повторюється одна й та ж неефективна стратегія: зробити щось, тому що хтось щось теж зробив. Це спосіб гарантовано виховати знервовану людину (чесно, хотіла спочатку написати "психопата"), яка істерично реагує на "хто що сказав, хто як глянув, хто що на увазі мав".
З "ябеднічати" - це за межами мого розуміння. Коли обкрадений телефонує в міліцію, він ябеда і чинить вкрай невірно. Якщо попередня теза - дурість, то і не повідомляти вихователя про негаразди - теж дурість. Ми віддали дитину в садочок, попередньо витратили купу часу і зусиль, навчивши його основам поведінки, зручної у колективі. Прийшли інші, які віддали дитину, не подбавши про її навички. З якого ж дива мій син чи ми маємо виконувати обов'язки з виховання цієї дитини? Це обов'язок батьків цілодобово і вихователів з 8 до 17, отже, якщо дитина вийшла за межи, в ці межи її має "загоняти" саме вихователь та/чи її батьки, а не якась інша дитина має виробляти в собі на цей подразник виховальні реакції.
Кому з вас сподобається чоловік, який на криве слово сплахує, мов сірник? Хто буде спокійний поруч з тим, хто не вміє тримати удар, витримувати паузу, хто приймає рішення згаряча, від адреналіну, а не від розуму? То яку долю ви закладаєте своїм синам, привчаючи їх до істерично-бабських, навіть не жіночних, реакцій?!

Эпизод из к/ф Вор