В моєму оточенні, наприклад, нормального вільного чоловіка жодного нема. В мене проблеми не стоїть, але ж я ось би із задоволенням познайомила подругу із кимось - а нема! Або одружені, або такі, що подрузі такого і не побажаєш.
А чому ніхто не розглядає варіант, що в людей справжнє кохання? Все буває в житті. Зарікатись не варто. Сумно, що розпалась родина, ще сумніше, щоб під свято і геть кепсько, що це вдарило по дитині. Але зберігати родину тільки заради дитини неправильно - дитина виросте, піде і залишиться дві чужих людини, які зрозуміють, що не використали свій шанс бути щасливими. А дитина за такі пожертви і дякую не скаже. Та й, власне, і не винна, бо вона їх не просила.
А купу прокльонів в адресу невідомої жінки, в невідомо якій ситуації... Ну-ну, дівчата... Не боїтесь "бумерангів"?