Сьогодні річниця Голодомору в Україні 1932-1933

Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[1].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України[2], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[3]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[4], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало (ха! знали! - вони їх зробили) про факти загибелі людей від голоду [5]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

Сегодня Украина и мир вспоминают жертв Голодомора 1932-1933 годов - геноцида украинского народа, организованного режимом Советского союза. Сегодня, в  память о миллионах погибших по всему миру пройдут шествия. Акция "Зажги свечу", ставшая традиционной, начнется в 16:00 по киевскому времени. В 19:32 страна почтит жертв минутой молчания. Напомним пять страшных  фактов о Голодоморе.

1. Число погибших

Подсчитать точное количество жертв не представляется возможным. Эксперты и историки говорят, что в большинстве своем архивные данные о погибших в этот период времени в Украине были либо уничтожены еще в СССР, либо сфальсифицированы - погибшим в результате голода в мартирологах массово приписывали смерть от сердечных болезней, или от любых других, не связанных с истощением организма.

Украинские историки называют разные цифры жертв Голодомора. При этом  принято учитывать и потенциальное количество не родившихся украинцев. В этом случае цифра достигает 12 миллионов человек. Непосредственно в период 1932-1933 годов погибло от 4 до 8 миллионов человек. Так, например, историк Юрий Шаповал и его коллега Станислав Кульчицкий в своих публикациях говорят о 4,5 млн. жертв в этот период. Историки подчеркивают: в мирные 1932-33 годы украинцев погибло  больше, чем во Второй мировой войне (около 5 миллионов гражданского населения).

Организаторы и исполнители массового убийства голодом  в 1932-1933 годах отбирали у селян урожай и домашний скот, необходимый для выживания, отмечают историки. Искусственно созданный голод поддерживался блокадой и изоляцией терпящих бедствие территорий. Дороги, по которым селяне пытались добраться до городов, перекрывались. Военизированные формирования окружали населенные пункты, задерживали либо расстреливали всех, кто пытался спастись от голодной смерти.

3. Сотни тысяч погибших детей

В ноябре прошлого года в Киеве несколько тысяч людей провели шествие в память об умерших голодной смертью детях. Впереди колонны шли маленькие украинцы с колосками пшеницы в руках. Другие участники акции несли 500 незажженных свечей с черными лентами, символизирующие непрожитые жизни. Организаторы шествия отмечали, что украинцы в возрасте от 6 месяцев до 17 лет составляли около половины всех жертв Голодомора.

В январе 2010 года Апелляционный суд Киева признал семерых советских руководителей виновниками организации геноцида украинцев. Среди них - генсек ЦК ВКП(б) Сталин, глава Совнаркома СССР Молотов, секретари ЦК ВКП(б) Каганович и Постышев, генсек ЦК Компартии Украины Косиор, его второй секретарь Хатаевич и глава Совнаркома УССР Чубарь.

Несмотря на приговор суда до сих пор в Украине насчитываются сотни улиц, носящих имена организаторов геноцида. К ответственности за отрицание геноцида не привлечен ни один политик.

5. Голодомор выбрасывают из учебников

Власть продолжает переписывать учебники, сокращая и выбрасывая из них эту тему.  Согласно опросам, большинство граждан Украины - 59% - убеждены, что Голодомор был не просто преступлением Сталина, а геноцидом украинского народа. Президент Янукович считает такое мнение "несправедливым". По требованию министра образования Дмитрия Табачника из учебников убрали термин "геноцид".  Пророссийские историки и политики отрицают этнический характер Голодомора и настаивают на том, что террор голодом был направлен против враждебного советской власти социального слоя - крестьянства.

Напомним, что факт политически организованного Голодомора в Украине признан в более чем ста государствах мира. Европейский Союз назвал Голодомор преступлением против человечности. Парламентская ассамблея Совета Европы (ПАСЕ) назвала Голодомор преступлением коммунистического режима. Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ) назвала Голодомор результатом преступных действий и политики тоталитарного режима Сталина. Организация объединенных наций (ООН) определила Голодомор как национальную трагедию украинского народа.

Царствия Небесного дорогие земляки! Зажгли свечи...

Виникає запитання: що ж такого особливого сталося під час Голодомору на нашому Південному Сході, після чого він сьогодні в ментальному плані суттєво відрізняється від решти держави? Адже якщо підняти кремлівські документи 1932–1933 років, які стосуються України, то в них про якісь особливі заходи щодо організації штучного голоду саме в цьому регіоні не йдеться.

Однак той феномен його потужнішої денаціоналізації пояснює відомий вітчизняний інтелектуал Вадим Скуратівський. За його спостереженнями, селяни Південного Сходу постраждали під час Голодомору значно більше за решту українців саме тому, що мешкали в степовій зоні. Коли більшовики наприкінці 1932-го геть позабирали їстівне в усіх без винятку людей на селі, то ті, хто жив у лісовій і лісостеповій зонах, були меншою мірою приречені, аніж степовики. Адже фауна степу значно бідніша за фауну лісу.

Ці думки Скуратівського підтверджуються дослідженнями відомого американського історика Роберта Конквеста, який у науково-популярній книжці «Жнива скорботи» оприлюднив свої статистичні дані стосовно смертності українських селян 1933 року загалом та в регіональному вимірі. Згідно з ними, в північних областях Голодомор забрав життя кожного четвертого українського селянина, у центральних – кожного третього, тоді як у південно-східних – уже приблизно кожного другого.

Таким чином, більшовицький геноцид на Південному Сході України був найжорстокішим, а отже, й ментальні злами у свідомості тамтешніх селян – найглибшими, наймасовішими та найбільш незворотними.

...Росіяни добре засвоїли висновок свого політолога Сєрґєя Кара-Мурзи: «У періоди суспільних криз руйнування історичної пам’яті виконується як цілеспрямована програма». Ось звідки ростуть ноги агресивного кремлівського несприйняття історичної правди про Голодомор в Україні!
Результати таких різних підходів Києва та Москви до нашого постгеноцидного суспільства на Донбасі виявилися жахливими для української державності. Достатньо сказати, що свідомі своєї національної належності українці в тому-таки Луганську останні 10 років становили де-факто жалюгідну меншість – приблизно тисячу осіб

Саме вони виходили минулої зими на місцевий Майдан, що востаннє 9 березня був розігнаний найнятими агентурою російських спецслужб маргіналами-тітушками, яких назбирали майже 2 тис. з усієї області. Саме зі згаданого дня й почався рух, організований тими самими резидентами, за створення сумно­звісної «ЛНР».

А тепер уявімо собі ситуацію, якби Голодомору 1933 року не було. У Луганську проживала б сьогодні не тисяча національно свідомих українців, а як мінімум 270 тис. (саме стільки там було нащадків постгеноцидного люду напередодні гібридної агресії Росії).
На 200-річний ювілей Тараса Шевченка тоді, 9 березня, їх вийшло б щонайменше кілька десятків тисяч. До Голодомору «Кобзар» був у кожній селянській хаті не лише на Слобожанщині, а й навіть на Донщині!...

Меморіал пам'яті жертв голодомору в Україні сьогодні було встановлено у Вашингтоні, США.

Сьогодні День пам’яті Голодоморів.

Україна вшановує пам’ять мільйонів людей, життя яких забрав штучний голод.