Это пишет вице-президент Ассоциации украинских писателей:
Епоха недорозвинутого фемінізму
Якось так тихо і підступно фемінізм почав проникати і на наші патріархальні землі. То тут, то там вигулькне якась почвара і почне проголошувати гасла всезагальної рівності, руйнуючи традиції, підриваючи підвалини, зазіхаючи на святе.
Епідемія фемінізму поки що захопила незначний відсоток серед інтелігентних жінок, але недалекий той час, коли ми доженемо і переженемо Захід. Наш нестримний рух до Європи, очолюваний світлими постатями ПР, вбере у себе і усі нові віяння. І вже вбирає. Одна лише багатюща колекція різнобарвних торбинок Ганни Герман свідчить про те, що жінка у нас не просто жінка. А торбинка – не просто торбинка, а – це те саме, що й барвисте пір'я для якої-небудь колібрі чи какаду. Навіть сама Ганна дещо заплуталася, коли одного разу проголосила "Я жінка! Я мати!", а іншого: "Я не жінка! Я політик!"
Що можна робити з жінкою на самоті я знаю, а що можна робити на самоті з жінкою-політиком? Хтось собі це уявляє? Богословську, наприклад. Або пишнотілу молодицю Семенюк. А комуністку Алєксандровскую? Як вона [...] стає в [...] і [...] робить [...] папіку [...]*. Звичайно, їхньому комуністичному папіку, а не всеукраїнському. Що робить? Ну, наприклад, зав'язує шнурочки на крокодилових туфлях.
Вся різниця між феміністкою і нормальною жінкою та, що у феміністки ростуть вуса. Я не знаю що від чого залежить: чи це фемінізм викликає урожай на вуса, чи вуса схиляють до фемінізму. Помітивши за собою такий ґандж, феміністка хутенько починає їх вибілювати перекисом водню, та це мало допомагає, бо вуса ростуть і при поцілунку лоскочуть губи коханого. Тоді вона береться їх вищипувати, у жодному випадку не голити, бо вони будуть рости ще буйніше, але з часом їй це набридає. Я ніколи собі нічого не вищипував, однак уявити можу. Для глибшого проникнення в образ феміністки, яка бореться з вусами, я підійшов до дзеркала і спробував висмикнути у себе одну волосину. Було боляче. Тому я не дивуюся, що чимало феміністок врешті опускають руки і дозволяють волоссю колоситися де завгодно.
Секс із феміністкою може закінчитися тривалою імпотенцією, якщо вона закине вам ноги на плечі. Ефект наждака забезпечений. Тому феміністки воліють ніг на плечі не закидати, зате, закотивши очі на лоба, уважно вивчають стелю. Там, на стелі, вони вичитують тільки їм доступні напучування і мантри. І коли там пишеться: „Не підкорись! Не застогни!", то вони слухняно зціплюють вуста і не добувають з себе ані звуку. І коли там пишеться: „Думай про глобалізм! Думай про постмодернізм! Думай про дискурс пофігізму! Думай про все, що завгодно, тільки не про секс!" – вони думають про все, що завгодно, і не отримують оргазму.
Бо оргазм – це поразка фемінізму, це підкорення і впокорення, це те, з чим феміністка бореться. Фемінізм і оргазм − речі взаємовиключні. Віддаючись, феміністка, мовби робить вам ласку, це щось схоже на жест королеви, яка простягає вам руку для поцілунку. Милостиво дозволивши себе трахнути, феміністка чекає виразів вдячності, і якщо ви після цього обслините їй ноги, заливаючись слізьми від розчулення, то це буде вершиною її щастя.
А на превелике наше щастя, фемінізм незрозумілий і неприйнятний для більшої частини українського жіноцтва, яке не проти того, щоб бути залежним від чоловіків і грати роль покірних кішечок, лише вряди годи дозволяючи собі випускати пазурчики. Тому-то українські жінки від часів Роксолани користуються попитом закордоном, де жінка, офемінившись, стає некерованою і непередбаченою. Готувати обіди їй не хочеться, родити замолоду – теж, в результаті – катастрофічна кількість викиднів, а про те, щоб годувати грудьми – і слухати не хочуть. Назріває демографічна катастрофа. Так чого доброго європейська раса може опинитися у Червоній книзі. Яку дбайливо створять мусульмани і цигани, організувавши також насіннєвий геноцид... е-е... точніше генофонд і невеликий затишний тераріум. Провідувати який будуть винятково гарненькі кучеряві дітки. Єдині країни, де біла раса буде продовжувати жити в природних умовах – це Боснія, Македонія і Албанія. Тамтешні мусульманські жінки, не отруєні фемінізмом, будуть мужньо нести прапор білої раси серед моря семітів та афроєвропейців.
Чи можна вважати фемінізм початковою стадією матріархату? Ні і тисячу разів ні. Бо матріархат передбачає якраз повнокровне сімейне гніздечко, де під крильцями турботливої квочки затишно не тільки курчатам, але й когутикові. Це ж так приємно засинати, зануривши носика між повних налитих персів, відчувши знову себе маленьким збитошним хлопчиком!
Жалюгідна групка практикуючих феміністок в Україні, не отримавши своєї законної порції тихого жіночого щастя, прагнула б розділити своє нещастя з якомога більшою частиною хворих на ускладнену форму фемінізму. Але інфекція розповсюджується надто мляво.
І коли я погідної зоряної ночі відкриваю вікно, то чую цей плач, чую ці ридання і схлипи у самотню подушку, ні з ким не розділену, чую цей могутній поклик душі, який шукає тепла і затишку, але тільки тоді, коли ніхто цього не бачить.
*Вилучено модератором.
Епоха недорозвинутого фемінізму
Якось так тихо і підступно фемінізм почав проникати і на наші патріархальні землі. То тут, то там вигулькне якась почвара і почне проголошувати гасла всезагальної рівності, руйнуючи традиції, підриваючи підвалини, зазіхаючи на святе.
Епідемія фемінізму поки що захопила незначний відсоток серед інтелігентних жінок, але недалекий той час, коли ми доженемо і переженемо Захід. Наш нестримний рух до Європи, очолюваний світлими постатями ПР, вбере у себе і усі нові віяння. І вже вбирає. Одна лише багатюща колекція різнобарвних торбинок Ганни Герман свідчить про те, що жінка у нас не просто жінка. А торбинка – не просто торбинка, а – це те саме, що й барвисте пір'я для якої-небудь колібрі чи какаду. Навіть сама Ганна дещо заплуталася, коли одного разу проголосила "Я жінка! Я мати!", а іншого: "Я не жінка! Я політик!"
Що можна робити з жінкою на самоті я знаю, а що можна робити на самоті з жінкою-політиком? Хтось собі це уявляє? Богословську, наприклад. Або пишнотілу молодицю Семенюк. А комуністку Алєксандровскую? Як вона [...] стає в [...] і [...] робить [...] папіку [...]*. Звичайно, їхньому комуністичному папіку, а не всеукраїнському. Що робить? Ну, наприклад, зав'язує шнурочки на крокодилових туфлях.
Вся різниця між феміністкою і нормальною жінкою та, що у феміністки ростуть вуса. Я не знаю що від чого залежить: чи це фемінізм викликає урожай на вуса, чи вуса схиляють до фемінізму. Помітивши за собою такий ґандж, феміністка хутенько починає їх вибілювати перекисом водню, та це мало допомагає, бо вуса ростуть і при поцілунку лоскочуть губи коханого. Тоді вона береться їх вищипувати, у жодному випадку не голити, бо вони будуть рости ще буйніше, але з часом їй це набридає. Я ніколи собі нічого не вищипував, однак уявити можу. Для глибшого проникнення в образ феміністки, яка бореться з вусами, я підійшов до дзеркала і спробував висмикнути у себе одну волосину. Було боляче. Тому я не дивуюся, що чимало феміністок врешті опускають руки і дозволяють волоссю колоситися де завгодно.
Секс із феміністкою може закінчитися тривалою імпотенцією, якщо вона закине вам ноги на плечі. Ефект наждака забезпечений. Тому феміністки воліють ніг на плечі не закидати, зате, закотивши очі на лоба, уважно вивчають стелю. Там, на стелі, вони вичитують тільки їм доступні напучування і мантри. І коли там пишеться: „Не підкорись! Не застогни!", то вони слухняно зціплюють вуста і не добувають з себе ані звуку. І коли там пишеться: „Думай про глобалізм! Думай про постмодернізм! Думай про дискурс пофігізму! Думай про все, що завгодно, тільки не про секс!" – вони думають про все, що завгодно, і не отримують оргазму.
Бо оргазм – це поразка фемінізму, це підкорення і впокорення, це те, з чим феміністка бореться. Фемінізм і оргазм − речі взаємовиключні. Віддаючись, феміністка, мовби робить вам ласку, це щось схоже на жест королеви, яка простягає вам руку для поцілунку. Милостиво дозволивши себе трахнути, феміністка чекає виразів вдячності, і якщо ви після цього обслините їй ноги, заливаючись слізьми від розчулення, то це буде вершиною її щастя.
А на превелике наше щастя, фемінізм незрозумілий і неприйнятний для більшої частини українського жіноцтва, яке не проти того, щоб бути залежним від чоловіків і грати роль покірних кішечок, лише вряди годи дозволяючи собі випускати пазурчики. Тому-то українські жінки від часів Роксолани користуються попитом закордоном, де жінка, офемінившись, стає некерованою і непередбаченою. Готувати обіди їй не хочеться, родити замолоду – теж, в результаті – катастрофічна кількість викиднів, а про те, щоб годувати грудьми – і слухати не хочуть. Назріває демографічна катастрофа. Так чого доброго європейська раса може опинитися у Червоній книзі. Яку дбайливо створять мусульмани і цигани, організувавши також насіннєвий геноцид... е-е... точніше генофонд і невеликий затишний тераріум. Провідувати який будуть винятково гарненькі кучеряві дітки. Єдині країни, де біла раса буде продовжувати жити в природних умовах – це Боснія, Македонія і Албанія. Тамтешні мусульманські жінки, не отруєні фемінізмом, будуть мужньо нести прапор білої раси серед моря семітів та афроєвропейців.
Чи можна вважати фемінізм початковою стадією матріархату? Ні і тисячу разів ні. Бо матріархат передбачає якраз повнокровне сімейне гніздечко, де під крильцями турботливої квочки затишно не тільки курчатам, але й когутикові. Це ж так приємно засинати, зануривши носика між повних налитих персів, відчувши знову себе маленьким збитошним хлопчиком!
Жалюгідна групка практикуючих феміністок в Україні, не отримавши своєї законної порції тихого жіночого щастя, прагнула б розділити своє нещастя з якомога більшою частиною хворих на ускладнену форму фемінізму. Але інфекція розповсюджується надто мляво.
І коли я погідної зоряної ночі відкриваю вікно, то чую цей плач, чую ці ридання і схлипи у самотню подушку, ні з ким не розділену, чую цей могутній поклик душі, який шукає тепла і затишку, але тільки тоді, коли ніхто цього не бачить.
*Вилучено модератором.
принаймні на сайті ТСН саме такі його статті постійно публікують. 
