Таємна мета нового КПК
У зв’язку з цим, виникає закономірне питання: чи дійсно положення нового КПК настільки розширили повноваження сторони захисту в кримінальному процесі, що зроблять можливим підозрюваному (обвинуваченому) реалізувати своє право на належний захист від необґрунтованого та незаконного кримінального переслідування?!
Проаналізовані положення цього Кодексу не дають підстав позитивно відповісти на поставлене питання. Навпаки, можливості сторони захисту реально захистити права підозрюваного (обвинуваченого) тепер значно зменшені.
Перше, що кидається в очі, це відсутність навіть окремої статті про права захисника, на відміну від попереднього КПК.
Фраза: "захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим …" не є свідченням розширення можливостей по захисту клієнта, а скоріш всього завуальованою метою обмеження прав захисників у кримінальній справі.
По-друге, КПК 2012 року, на відміну від КПК 1960 року, значно обмежив підозрюваного (обвинуваченого, засудженого) у виборі захисника.
Так, новий КПК не допускає участі у захисті підозрюваного (обвинуваченого) "інших фахівців в галузі права", "захисників з кола близьких осіб", а також адвокатів, відомості про яких не внесені до Єдиного реєстру адвокатів України – стаття 45 КПК 2012 року.
Про те, що вказана норма нового КПК не відповідає Конституції України, Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, вже неодноразово згадувалось.
З цим утиском прав підозрюваного погодився навіть один із розробників цього Кодексу, кандидат юридичних наук Банчук.
Вступивши в справу відразу після її порушення, адвокат, за КПК 1960 року, міг в інтересах свого клієнта оскаржити постанову про порушення кримінальної справи, як прокурору, так і до суду.
Зокрема, можливість оскаржити постанову про порушення кримінальної справи була передбачена статтею 236-7, 236-8 КПК, 1960.
Як всім відомо, за новим КПК, такі правові інститути як "порушення кримінальної справи", "нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи" та "оскарження постанови про порушення кримінальної справи" ліквідовані, у зв’язку з чим адвокат, як захисник у кримінальній справі, тепер лише пасивно спостерігає за тим, як відносно його ймовірного клієнта починається кримінальне провадження та сторона обвинувачення здобуває та закріплює докази вини клієнта, позбавивши останнього можливості захищатись від кримінального переслідування.
Наступним ефективним засобом захисту прав клієнта за нормами колишнього КПК було право захисника оскаржувати затримання до суду (статті 106 КПК, 1960). При цьому, за результатами розгляду такої скарги суддя виносив постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.
За новим КПК 2012 року, право сторони захисту оскаржити затримання взагалі не передбачено, він лише може вимагати у прокурора перевірити обґрунтованість затримання – пункт 6 частини 2 статті 42 КПК 2012.
Крім того, відповідно до статей 234, 236 КПК 1960 року, будь-які дії слідчого та прокурора при провадженні досудового слідства або окремих слідчих дій могли бути оскаржені будь-якими учасниками кримінального процесу, права та інтереси яких обмежуються, в тому числі особою, щодо якої порушено кримінальну справу, вищестоящому прокурору або до суду.
В той же час, відповідно до статті 303 КПК 2012, на досудовому слідстві можуть бути оскаржені лише окремо визначені дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.
Це: невнесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань, рішення про зупинення розслідування; про закриття провадження; про відмову у визнанні потерпілим; про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки; про зміну порядку досудового розслідування та продовження.
Скарги ж на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і лише можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді.
Також як дискримінаційне для сторони захисту, слід визнати положення статті 309 КПК 2012, згідно якої і не всі ухвали слідчого судді можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а лише ті, що перелічені в цій статті.
Тоді знову напрошується питання: чи дають такі нові норми КПК підстави стверджувати про розширення можливостей захисту? Однозначно, що ні.
Олексій Баганець, адвокат, почесний президент адвокатського об’єднання "Баганець та партнери", почесний працівник прокуратури України, заслужений юрист України, для УП
... Переживали, мабуть, що наші озброєні шестами та нунчаками діти їдуть Банкову громити
.
