Цитата: Peppilotta 22 Январь 2014 10:44Аля, Moonsun, отзовитесь пожалуйста! У меня к Вам вопрос, потому что не понимаю..
Почему лидеры оппозиции, которые всем сердцем за нашу страну, и для которых важнее ее ничего нет, в очень критический момент все же не определились с единым лидером,
который так был необходим майдану и более конкретными действиями, чтобы добиться главных пунктов принятой ими же программы? Как и почему тупые клоуны пр все же
опередили в интригах умную и интеллигентную оппозицию на много шагов вперед? Я читала о том, что у них абсолютно связаны руки и масса сложностей, но ведь на то они и
лидеры, и команды их тоже не лыком шиты? Неужели нет абсолютно никаких инструментов и рычагов влияния на существующее правительство? Ведь все шаги, которые делает пр,
они не новы, они их не придумали и уже известны - это я про четкий и откровенный курс в диктатуру. Неужели никак это нельзя предотвратить, имея новые инструменты pr-
технологий и светлых голов оппозиционеров?
Буду очень благодарна за Ваш ответ.
Млин, как же знаний не хватает..
Звісно, це тільки моє бачення, бо лідери мені не звітували і не пояснювали.
Немає серед них того, хто стопудово забере весь електорат двох інших. З перших днів на майдані працювали розгойдувачі, і багато хто спіддавався на ці розгойдування. Наша українська критичність і скептичність не дає змоги очікувати, що зараз виходять троє на майдан, двоє кажуть, панове виборці, я вас представляти не буду, голосуйте за того-то, і всі як один 1) залишаються на майдані, 2) згодні голосувати фактично "за кого сказали", 3) утримуються від вивертання підготованого ушату лайна з приводу "народ 2 місяці мерзне, а вони портфелі ділять".
Тут вже писали, що ми йдемо до парламентсько-призеднтської республіки, очікування лідера, який усьо порєшаєт, це хибний шлях, це бек ту юесесар.
Технологія "дайте лідера" нажаль досягла свого, і досягла свого в ту мить, коли її підхопили. Бо навіть якщо б те ім'я назвали, то Грушевського би теж було, бо треба було б швиденько виплиснути адреналін від "ага, от той, хто з великими тестікулами, нас зараз приведе в світле майбутнє". Якби не пішов той лідер з ними, то в ньому б просто "швидко розчарувалися" і продовжили.
Рівно те ж пересмикування роблять з підприємствами, коли їх доводять до банкрутства, щоб продати: замість підтримки замовленнями і держконтрактами, змінюють директорів, міняють "лідерів" - роблять вигляд, що ключове питання вирішено, і одночасно призначають "крайнього".
Клоуни випередили не в інтригах і не в стратегіях. Ці звіри грають на своєму полі, бо перетвори державний простір на "свій район, який вони тримають". Для опозиції - законність обов'язкова, і через внутрішні переконання, і через те, що щойно вони переходять межі закону, перестає існувати різниця між режимом і його опозицією, приспів про "всі вони однакові" напоготові. Є і іноземні дипломати, на яких всі дивляться із сподіванням, на яких немає і не може бути ефективних важелів впливу, але яким треба переконатись, що є тут хтось, хто закони поважає. Дивитись на захід слабкість? А ми зараз у позиції сили? Коли бандити нападають на вулиці і гамселять ногами, то на кожного перехожого дивишся із сподіванням, що він втрутиться.
Щоб добитися чогось потрібно було переманювати на свій бік провладних, на це, впевнена, і були спрямовані сили певної частини команди. З іншого боку, як ви розумієте, теж не сиділи і не чекали, склавши руки.
Лідери опозиційних партій, не лідери військового супротиву. Юрист-економіст, який володіє словом, харизматичний хірург/юрист, в якого геном виє від несвободи, спортсмен, пов'язаний рамками честі. Хто з них може бути генералом? Хто з них планував бути генералом? Вони в трьох гірлянки собі зірвали, вмовляючи, не робити того, чого чекає, до чого спонукає режим, і на кому тепер відповідальність за життя, за кров? На них же. Від них вимагали різких кроків, вони розуміли, що то буде кров, їх звинуватили у чому завгодно, пішли рішуче діяти, а у результатах "винна їхня нерішучість".
Протягом попередніх трьох років, коли потроху відбувалося те, що відбувалося, після кожного нового факту, закону, коли опозиція кликала до висловлення народ, а той мовчав, я питала в наших місцевих, так що ж? їдемо? мітингуємо? протестуємо? народ підіймаєте? і кожного разу ми бачили, що більшість не встає, більшість ходить на роботу, бо "нехай вони там собі гризуться, мене це не обходить". Ми всі доклали руку до того, що дали безперешкодно зробити з країни "свій район".
Не бачу я жодного різкого і правильного крока, який треба було зробити, щоб приєднатися до звинувачень опозиції. Нечесно звинувачувати, що не зроблено "щось таке, щоб перемогли", чесно питати, звинувачувати, чого не зроблено щось конкретне, наприклад, чому в межигір'ї вночі боксер не порушив принципи честі і не загамселив у м'ясо тирана. Але відповіді є одразу, тому і питання таке не поставиш, звинувачувати у цьому не буду, бо сама зараз не ходжу з рушницею і не вбиваю представників режиму, бо це не наші методи, і ті виродки це заздалегіть знають.
