Цитата: Нафаня 22 Январь 2014 00:24Китиха, значит Вам повезло! а я с каждым (1991 и 2004!) майданом все больше стала не верить ИМ! поэтому и сейчас "не сложилось"! Плюс, к этому -
оппозиция меня все больше и больше "добивает".... а простые люди! честно? мне жаль! что у такого народа - такие............... а с другой стороны - как же
пословица - каждый народ достоин своего правителя? не знаю... время сейчас не в пользу простых людей... и это сново мое мнение....простите...
onp2008, глаза я открыла еще в далеком 1991(((( но вот света так и не увидела до сих пор!
А Вам повезло! (без сарказма!)
В 1991 мені було 8 років, тому я не пам"ятаю, що там відбувалось, а прочитати про події - це не те саме...
У 2004 я пишалась людьми, які вийшли на майдан і намаалювали нарешті Україну на мапі Європи. Десь у 2002-2003 їду я на поїзді по тунелю між Мальме та Копенгагеном, друга зупинка - аеропорт, тому майже всі з валізами. Навпроти сидить темношкірий чоловік (це не ввічливість, правда не такий прямо негр), каже мені "Я додому їду, там тепло!" - "А де живеш?" - "В Африці (називає якусь маленьку країну, яку не знаю). А ти де живеш?" - "В Україні!" - "Це теж в Африці?"

Окрім того, що після помаранчевої, до українців з"явилась повага, та влада, що прийшла, виглядала (та діяла) всеж більш менш адекватно. Вони не роздавали Україну направо-наліво шматками на перших тижнях при владі, вони намагались навести лад, а це було складно. Складніше буде лише тим, хто прийде наступним після банди. Бо наші люди завжди всім незадоволені! Це особливо про наше місто (мені здається). Я не побачила в їхніх діях тяжких злочинів проти людства. І саме час їх влади дав людям розуміння про те, що таке свобода мислення. Умови для бізнесу я теж сприймаю, як прийнятні. для мене це був час оптимізму. Хоча мої власні можливості тоді були дуже обмеженими (списую це на особливості власної долі та віку). Це було для мене світло, і не в кінці тунелю, а ось вже зовсім руку простягни!
а найцікавіше те, що власне моя родина (ми з чоловіком) почали трохи краще себе відчувати останні три роки в фінансовому плані, але не завдяки, а "вопреки", бо час такий настав в кар"єрі мого чоловіка. Але морально стає тяжче день відо дня. Я навіть не хочу купувати в цій державі авто, бо умови його утримування та цінова політика мені вкрай не зрозумілі! Світло згасло ще тоді, до коронації...
В 90-х було важко, але країна змогла перейти на новий рівень, стрімко розвиваючись. Подивіться, якої якості ми маємо телебачення, не всі країни розвинутої Європи можуть пишатись такою якістю. Вважаю кращими наші дитячі садочки за рівнем дошкільної освіти, можливістю розважити дитину дошкільного віку. ми придумали собі, що сервіс має бути бездоганним та прямували до цього (жаль тільки, що останні декілька років цей рівень почав знову сповзати). Порівнюючи зі Скандинавією, в побутовому плані, знову ж таки "вопреки" ми досягли дійсно рівня розвинутої країни у багатьох дрібницях.. чому ж в загальному плані ми скотились до рівня Південої Африки?!!! І цей загальний план мене дуже і дуже лякає!!! Це все власні відчуття, на істину не претендую...
каждый народ достоин своего правителя? - так сказав мій чоловік, дізнавшись про результати виборів. А нам за вами це за що?