Виникає питання - а чому, власне? Як можна побудувати своє життя так, щоб взагалі нікого близького не було поряд? Ні, я все розумію, і обставини життя, і як виховували... Але ж не можна виправдовувати все і всіх класичним "нещасним дитинством та дерев'яними іграшками". Я не збираюсь обвинувачувати, але й бідкатися, яка вона бідна-нещасна, як їй не повезло, - не буду. До чого йшла, до того і прийшла.
Она сама не понимает, что то, что творится в её жизни - не есть хорошо? Ладно, с теми подругами или родственниками (хотя неизвестно же есть ли они у неё или нет). Но она-то не с гор спустилась, ходит по городу, видит как семьями гуляют, общаются. В конце-концов знакомые по песочнице, где гуляют с ребенком, тоже есть. Неужели никто не делился своим положительным опытом или она сама этого не видит?
Да, возможно, ничего хорошего она в жизни и не видела (хотя опять-таки, это только предположения) и не по своей вине. Но в её же силах пересмотреть жизнь, если она её не устраивает, и изменить её. А если она 2-3-4 раза дает себя избить, значит, ей всё подходит.
А каким вырастит ребенок в такой семье? Что он в свою очередь будет видеть в жизни хорошего кроме побоев матери. Она хоть об этом подумала?
"Подруги" у неё есть. Но все сплошь бестолковые, как и она сама. Вот пообщалась бы с такими, как Вы или я - и вышел бы из неё полноценный член общества, а не имя в протоколе. Человека формирует окружение - и с этим ей крупно не повезло
Ну таких "подруг", отже, вибирала. Так, людину формує оточення, але людина все одно вибирає оточення в тій чи іншій мірі.
Нет, это человек формирует своё окружение, а не наоборот. В моём окружении почему-то нет ни наркоманов, ни пьяниц, ни проституток, ни "подруг", с которыми и врагов не надо. Повезло? Нет, тут нечто другое.
Да, изменить что-то в жизни, даже тот же круг общения, тяжело. Гораздо легче жить по накатанной, жаловаться на судьбу-злодейку и искать сочувствия.
Так, может, как раз непруха - это следствие глупости, а не синтез? Непруха , кода один раз избил - не простила, собрала вещи и ушла. Ну бывает, не повезло с мужчиной. А 3 раза - это уже какой-то мазохизм вырисовывается.
И в последнем своём предложении Вы нашли ответ на часть её бед. Если она держится за штаны и они ей дороже ладно себя, черт с ней, но и ребенка, то о какой жалости к ней может вообще идти речь? Ну не умею я таких жалеть, хотя в особой чёрствости замечена не была.
Я не призываю её жалеть, я говорю что она не виновата, что попала в такой котёл. Она, скорее всего, варилась в нём с самого рождения. Вырваться оттуда могут немногие
Пропоную замінити слово "винна" на "несе відповідальність". Почуття провини нікому нічого корисного не дає. А відчуття відповідальності за наслідки швидко призводить до питання про дії, їхню мотивацію і можливі варіанти вибору (і емоцій набагато меньше стає, особливо деструктивних, бо людина починає планувати дії замість битися в істериці через наслідки)
Погоджусь повністю. Винна-невинна, не суть. Головне, хто несе відповідальність за своє життя. Незалежно від того, які там прухи чи непрухи були з моменту народження.
Если в третьем браке бьют по морде, то дело не в браке, а в морде
І як виростуть, повторюватимуть сюжет. Дівчатка потім будуть терпіти чоловіка-тирана, як терпіли їх матусі, а хлопчики будуть лупцювати своїх жінок, як лупцювали їх татусі. Лише малий процент розірве це замкнуте коло.
Про це, мені здається, Бабуін і писала. Не розуміє жінка, що буває по-іншому. Отакого простого і не розуміє.
Я це зрозуміла. Але це не відміняє її особистої відповідальності за вибраний шлях. Як і не відміняє те, що ці хлопчики та дівчатка, як виростуть, теж будуть вже самі відповідати за власне життя, хоч і буде мільйон виправдань вже тепер у них.
Знакомые работают на заводе - оба, и мечтают о комнате в общаге. Но комнат свободных нет и в обозримом будущем не будет. Не все так просто, как хочется.
Увійдіть, щоб відповістиГостьових повідомлень на форумі немає — реєстрація займає хвилину.
