Усыновленные дети. Сказать или молчать? — сторінка 3

Девочки, а я обязательно расскажу своему любимому сыночку-всю правду, он имеет на это полное право!!!!!!!!!!!!!!
Я часто ему рассказываю, что есть такие дома, где живут детки,туда их приносит аист, т.к. их потеряли мамы и папы, но они обязательно потом находят их рано или поздно. Деткам там очень хорошо, но еще лучше, когда находятся мамы и папы-они становятся самыми любимыми деточками.
Да он у меня частно спрашивает, а как он появился-я рассказываю, что мы с папой очень хотели иметь сынишку-ждали, ждали, и решили пойти в такой дом, и там неожиданно встретили тебя-сколько у нас было радости и счастья. Когда у нас тебя не было - нам было очень плохо с папой, а теперь мы самые счастливые!!!!!!!!!!!!!! И я верю, что он нормально воспримет данную информацию!!!!!!!!!!!!!

Я вже колись відписувалася в одній темі по цьому питанню.
В 25 років я вирішила поступити до університету і робила прививочну картку. Дата народження в паспорті-7 жовтня. Медсестра на основі попередньої картки (поступала років 7 раніше в заклад і залишилася в мене картка з прививками) переписувала її в "свіжу" і видає фразу: "Тебе що удочерили? БЦЖ в тебе зроблено 11 серпня і всі прививки тягнуться по графіку з серпня"Я там і сіла. Видала фразу типу "існує тайна всиновлення і ніхто вас за язик не тягнув.Якщо мої батьки про це мовчали,то вам це для чого?"
Поговорила з мамою,розказала мені правду,що в коли мені було 4 дні забрали з пологового будинку,бо знали,що біологічна мама буде залишати дитину (населений пункт не був великий). Змінили дату народження і виїхали з Росії на Західну Україну. Перенесла все це важко- була образа на всіх. Чому це зі мною ,а не з кимось іншим? Потім вирішила шукати біологічну маму,щоб сказати "дякую",що не зробила аборт,що в мене є діти, чоловік.Через передачу "Жди меня" знайшла її.(від зйомок відмовилася,бо мені не треба було публічності. батьки це приховували,навіть рідні не знали,тому це би був їм удар під дих). Розмовляла з біологічною мамою по телефону,подякувала їй і все. В неї є діти, людина спилася,їй 48, а виглядає на 70.
Через якийсь час знайшла контакт з мамою (яка виховала ),бо і їй було образливо,що я шукаю біологічну.
На теперішній час,я вдячна небесам, що в мене є батьки, що в мене не було дитячого будинку, що мене виховали і дали все для мого розвитку. Я була в дитинстві дуже активною дитиною і тепер розумію, що як було батькам зі мною важко . В мене є тільки одна мама і тато, і не більше.
А такі зозульки дають шанс бездітним парам відчути себе батьками. І що саме цікаво, в мене є сестра,яка молодша на 5 років за мене. Це так Бог дав мамі

Меня всегда удивляло,зачем ищут биологических родителей....
Я ставила себя на место матери, которая вырастила, выкормила, воспитала. Мне кажется, это сильный удар.

Это вполне нормально - желание знать свои биологические корни. И это не зависит от отношения к матери, которая вырастила. Это что-то, что лежит гораздо глубже какого-то рационального понимания, это где-то на уровне инстинктов еще. И очень часто более чем достаточно одной встречи, чтобы эту "мулялку" внутри ребенок для себя решил, а иногда и встречаться не обязательно.

Если мать, которая вырастила, понимает это, плюс если изначально не делала тайны, то сильным ударом это для нее не будет. Хотя, конечно, переживать она все равно будет.

пока я ставила себя на место родителей - тоже удивлялась, а когда представила себя на месте человека, узнавшего, что его когда-то удочерили, поняла, что найти биологических родителей скорее всего попыталась бы, причем внятно объяснить "зачем ?" так и не смогла

Конкретно відповісти "чому я її шукала?" не можу. Але я заспокоїлася після цього. І знаю, що я ніколи не залишила б свою дитину. В мене є приклад моїх батьків,а не алкоголічки, яка пише листи слізні, яка має 3 дітей і так празднувала день народження своєї дочки, що аж спалила хату . Якщо чесно, то це дуже образливо, що в таких прекрасних батьків я не рідна. Це мої відчуття.Може зараз закидають тапками,але це мої таракани і деколи я сідаю з чоловіком,він мене слухає, а я всі ці образи свої йому розказую. І доки я живу,я буду відстоювати думку,що дітей ми робимо людьми самі,а не гени. Я працюю викладачем в одному з навчальних закладів і мама мною гордиться.(Це я вам хвалюся). Це заслуга моїх батьків.
Плануємо взяти дитину з будинку

ljana03, ты умничка, что все таки простила и наладила отношения с мамой, которая тебя воспитала, ведь ты для нее стала такой родной и как для нее было больно, когда ты не приняла то, что ты усыновленная.
Я говорю так, потому что сама с супругом усыновили малыша, бог не дал нам детей-живем в браке 10 лет - а тут такое счастье привалило, очень тяжело с приемными детьми первое время, зато теперь ... невозможно описать счастье!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Я обязательно расскажу сыночку все, и думаю, что он никогда не обидет нас-родителей, МЫ ОТДАЕМ ЕМУ ВСЕ, ЧТО У НАС ЕСТЬ И ДАЖЕ БОЛЬШЕ!!!!!!!!!!!!!!