А ваша дитина обманює?

постою послушаю. у нас, похоже, та же ситуация...... я в детстве вообще не врала, у меня в голове не укладывается, как такая малявка в свои три с половиной может запросто на черное говорить белое с самым умным и уверенным видом. как реагировать - не знаю.

і в нас

Я Сані часто повторюю, що кожна людина помиляється, в кожної найуспішнішої людини бувають невдачі та програші, що кожна найліпша і найблагородніша людина має в своєму житті перелік вчинків, за які соромно, яким сам дивуєшся. Все це нормально, все це частина життя, шлях навчання та внутрішнього розвитку особистості. Геть інша річ - навмисне заподіяння шкоди. Брехня ніколи не може зробити краще, ніж було. Я не люблю, коли мені брешуть. Якщо мені бреше людина, яку я люблю, значуща для мене, це для мене боляче, я ображаюсь, відчуваю злість та небажжання спілкуватися. Від цього ще гірше, ядже я люблю цю людину. (по різному змальовую, доки не побачу, що дитина відчула цю емоцію, занурилась в оте все, що на душі) Отже, брехня - це навмисне заподіяння шкоди, і це є неприйнятним. Людина в такій ситуації буде захищати свої інтереси. І якщо близькі ще якось будуть підтримувати стосунки, то чужі - однокласники, співробітники і т.д. просто можуть перервати будь-які стосунки чи будуть поводитися ворожнечо. І за для цього все це? Якщо можна просто сказати, як насправді відбувалося, і максимум, що буде, це кілька хвилин незадовлення, що сталося не так, як бажалося.

Аля, дуже дякую! Тепер буду зазубрювати)) як мантру, щоб у потрібну мить сплило в голові)

Пока сталкивалась с этим пару раз. Вроде, ничего страшного, например, когда уже уложила спать, а потом зашла ещё раз в комнату, сделал вид, что спит, а у самого под пузом светился мобильный с игрушкой. Но было обидно очень, чего я и не скрывала. Вроде, до совести достучалась. И подобные мелочи, которые стараюсь объяснить в самом начале, как мне больно и обидно от его вранья и сказать правду для него же легче будет. Сама же я в детстве очень этим грешила, фантазия хоть куда, часто сама и не знала, почему так говорю, слова вылетали до того, как успевала оценить ситуацию. Потом переучивалась, было тяжело. Так что запускать точно нельзя, чем больше ребёнок завирается, тем тяжелее прекратить это делать.

В последнее время, тоже стала замечать за сыном мелкое вранье. Сама врать не умею, даже подарки с трудом могу утаить до нужного момента, поэтому вранье ребенка меня пугает. Я стараюсь ему объяснить, что если он скажет правду, наказывать никто не будет, что врать не красиво... Но как правильно донести это маленькому ребенку, где между фантазиями и враньем очень тонкая грань, я не знаю как.

Поговорите с бабушкой чтоб она не препятствовала процессу воспитания ! Хотя это сложно))) такая же проблема !

а де ж бабуся тут чинить перепони?