Почитала і розбудила в собі політолога проти ночі
Політологія, особливо там, де вона перетинається з законотворчістю, стає майже точною наукою. Коли політик чи автор закону каже "більшість", то він має на увазі статистичну більшість, тобто більше, ніж 50% громадян держави.
Жодні інші "більшості" не важать взагалі нічого, інакше неможливо не докеруватися до війни чи безладу, а потім війни. Цьому вчать, але, на жаль, наші можновладці в більшості своїй не мають освіти, пов'язаної з мистецтвом керувати спільнотою та приймати виважені рішення на користь широкого загалу, отже їм вигідно підтримувати ідею, що навіть "кухарка може керувати державою", бо тоді можна пояснити, якого біса ця недоумкувата босота робить у владі.
Російська у цьому законі не згадується як носій цінностей, надбань і таке інше, вона там - мова бюрократів, додаткова діра в бюджеті та законах. Ті, хто за це голосував, не читає книжок і в них Чєхов - український поет. Їм та культура разом з літературою не були потрібні ніколи бо не мають грошового або електорального еквіваленту.
"Ах, обмануть меня не трудно!
Я сам обманываться рад!" - коли ще великий класик написав, а не всі почули.
"Історично маємо" і далі по тексту перекладається як "звикли", не більше того.
Той же класик і з цього приводу написав:
"Привычка свыше нам дана:
Замена счастию она."
Замість щастя, а не додатково. Або звичка, або щастя. Прямо про наше сьогодення. Міцна, згуртована держава - це щастя?! Так. Але ми не будемо берегти те, на чому будується така держава, - національно-культурну самосвідомість - ми замість цього будемо відстоювати право на "привычку" - російську всюди і за рахунок держави, бо так було протягом 60 років в минулому сторіччі, настав цей "рай земний" одразу після того, як голодом замордували селянство і ремісників, а катуваннями та таборами - інтелігенцію, та то таке - "бандеровці навигадували".
Авжеж, дитина має слухати "Рукі ввєрх - Ногі врозь". А щодо українських талановитих, поцікавтесь, звідки родом ті "російські" співаки. Дуже смішно буде. В Москві, на Арбаті, в модняво-понтовому клубі у музично-зірковій тусовці ми заради жарту почали щось розповідати українською і з дивуванням з'ясували, що нас не можуть підтримати буквально троє чи четверо осіб. ВСЯ решта прейша хай і на криву, напівзабуту, але українську. Це було 10 років тому, але обличчя все ті ж.
ну про звички я вже вище написала, не буду повторюватись. Тільки додам, що ну от не віднімав ніхто ні в кого тієї російської або будь-якої іншої, але і не навантажував тих, хто без регіонального статусу російської легко проживе, обов'язком сплачувати власними грошіма за забаганки тих, хто не може стулити декілька слів на рівні українського ділового мовлення.
Тобі не здалося, статистика по молодіжній наркоманії, злочинам і самогубствам повністю корелює з основною мовою спілкування в регіонах. Тут зупинюся, бо, по-перше, я собі уявляю, що тут можуть навідповідати, а я не буду сканувати всі свої дипломи, сертифікати і т.ін, щоб доводити, що ці теми для мене фахові, а по-друге, чим більше в це занурюєшся, тим довше волосся стоїть дибки, а завтра свято - треба мати гарний вигляд
Ось вам і відповідь - різниця в життєвій філософії. Для когось норма, що, звідти, де народився, але щось дуже не подобається, варто просто щбігти, і нехай собі подихає потроху. А для когось - це привід стискати зуби і працювати на те, щоб змінити ситуацію. Я закохана у Львів, але живу і працюю я тут, і те, що поруч багато слабаків, які не можуть напружити мозок і вивчити державну мову, аж ніяк не може бути приводом для того, щоб полишити рідну домівку у пошуках кращої долі.
