Не знаю как реагировать... — сторінка 3

а женщина в первую беременность что видит и чувствует кроме єтого? ))))

мужчина во вторую беременность уже знает все то же самое, что знает женщина ))

это действительно самое главное не обижайтесь на мои слова, пожалуйста.

Не хочу ни перед кем оправдываться, но вот представьте-вы выходите замуж за любимого, через какое-то время начинаете планировать ребенка-у вас не получается, ищите причину, разбираетесь, волнуетесь, оказывается причина не вас, а в вашем любимом, но он же любимый мы все пройдем вместе мы справимся и все т.п., тем временем время идет вы конечно как любая нормальная женщина хотите детей, но как любящая жена лишний раз эту тему не поднимаете, а только слышите от своего благоверного -хорошо бы пацанчика заделать или девчушку, и вы ждете, ждете весь сложный курс лечения, пропускаете мимо себя тупые вопросы  типа ну когда вы уже созреете?  ждете возвращения с вахты, и опять разговоры ах как бы это было здорово, улыбаетесь ласково обнимаете держите за руку-да милый мы справимся все будет прекрасно, и опять провожаете на вахту и опять ждете, Дом, работа, друзья, встречи, расставания разговоры и все по кругу. Но вы же любящая жена вы все понимаете (тихо в глубине души хотите малыша) и все время ждете ждете ждете  .... И тут когда вроде бы почти и еще чуть-чуть... и такой облом.... Честно нервы просто сдали

Я теж важаю, що чоловік може гіпервідповідально бігати за ліками, купляти полуницю в грудні, стояти під пологовим, але відчуття батьківства дуже часто приходить вже після))) Чоловіки ж все-таки  вагітними не бувають, з гормонами все гаразд. І іділично уявляють вони дитинку хоча б дворічну, як вони будуть книжку читати чи в футбол ганяти.

Вооот, Вы сумели правильно выразить мои мысли, а то в последнее время как и с памятью, с форсулировкой не оченьпысы: mamatanya,  я не обижаюсь , я "тихая" пузатая

не секрет-39

Якщо у вас все наладиться, на що я сподіваюсь, дозвольте дати пораду. Не робіть з процесу зачаття ціле дійство, максимально наблизьте все до природнього "само собою вийшло". Не напружуйте нервову систему ані свою, ані чоловіка. Звісно, при принциповій згоді чоловіка на дитину.

Тобто "дію в точності до навпаки"

На мій погляд, у чоловіка ТС запросто могло "перемкнути" щось від підсвідомого страху великої відповідальності, серйозних змін у житті. Ну а потім елементарно соромно стало, чи ще щось таке.
Я б не стала зразу звинувачувати і тим паче подавати на розлучення. Правильно багато хто вище пише - сісти і відверто поговорити. Тільки не звинувачувати чоловіка, а от просто щиро поговорити, як люблячі люди. Якщо кохання дійсно є, то не можна отак розривати все через якусь одну помилку. Навіть якщо то 8 років чекання, то все одно воно того не варте. Тим паче, що немає аж ніякої гарантії, що якби все "куди треба" зробили, то було б обов'язково зачаття - ймовірність цього за один раз приблизно 20-30%, а якщо ще й вік постарше, то ймовірність зменшується. Так що спокійніше треба до того віднестися, може, воно й на краще все.

В кінці кінців, може бути й таке, що люблячий чоловік просто побоявся залишити вагітну дружину одну-самісіньку аж до пологів. Тільки й сам того не усвідомив ще, або сказати того не хоче з якихось причин. Все може бути.

Действа никто и не делал , я и сама устала от этих разговоров и графиков я всегда только за естество- просто секс и ничего больше

Вся суета идет как раз от него вот что обидно может если бы не это я бы даже не отреагировала так, не знаю, а оставить он бы меня и так оставил-работа такая.

Розслабте його словами - "давай як буде, так і буде, покладемося на долю". Вірогідність зробити вагітність у спокійному, ненаціленому стані значно вища

Питання не конкретно по цій темі, а для теорії. (Наталя, мені просто цікаво, не доскіпуюсь))))

Питання - скільки раз потрібно сісти і поговорити? На який раз вже точно ясно, що до людини ніколи не "дійде"?